Unknown

О. 10 л і я н. Я сам себе також не пізнаю. Раніше я вірив, що безсмертна душа моя у свій час білішою од снігу спочине на божих левадах, коли земний шлях її буде шляхом милосердя і всепрощення. Як це не дивно, але цієї віри не вбили в мені навіть роки гітлерівської окупації, і я тепер розумію чому: очі мої були все ще осліплені блиском церковних свічок, а вуха заліплені їх воском. Та настав час,— левиця розгубила левенят своїх, і померхли вогні свічок, зате — прокинулась совість. Тоді я подумав: яка ж ціна безсмертю твоєї душі, якщо назирцем за нею ходитиме голос збунтованої й невти­шимої совісті: «Ти продаєш братів і сестер своїх за ше­ляг твого вічного блаженства?..» А сьогодні... точніше ка­жучи, півгодини тому це питання постало переді мною з страшною силою.

Варвара. Що трапилося з вами, отче?

О. Юліян. Зі мною нічого, крім того, що я оце тільки сказав.

Варвара. І то все?

Пауза.

Семен(уважливо подивився на о. Юліяна). По- иі      моєму, то ще не все... (Вийшов з хати.)

Варвара(підійшла до о. Юліяна).

Ваші руки «      тремтять.

О. Юліян(добув з кишені вузлик і поклав його на стіл). Подивіться.

Варвара розв’язує вузлик.

Якщо мене не підводить зорова пам’ять, ці речі носили в Ясничах лише дві особи.

Варвара. Хто?

Пауза.

О. Юліян. Покійні... батьки Параски.

Варвара. Боже, звідки це у вас?

Пауза.

О. Юліян. Баба Олена знайшла у сховку Штефапа. Варвара. Звідки ж це, на милий біг, у нього?.. Ні, стривайте! То, мабуть, щось інше! Я не вірю, я не хочу повірити, щоб він міг би...

О. Юлія н. Хто — він?

Варвара(з жахом). А!..

О. 10 л і я н. Я також не хочу вірити, що це він. А втім, може, я помиляюся. Може, ці речі належали ко­мусь іншому...

Варвара(взяла в руки перстень й уважно огля­дає його). Стривайте! Хвилиночку!..

(Підходить до вихо­ду.) Параско! (До о. Юліяна.) Як же це так?.. І коли він міг би...

Входить Параска.

Параско, у тебе є перстень, знайдений тоді Семеном у траві, біля трупів. Принеси його на хвилинку сюди!.. Параска. Навіщо, матусю?..

Варвара. Не питай, моє серце, навіщо.

Параска. Я зараз принесу. (Вийшла.)

Варвара(перебирає вміст вузлика). Убогі скарби, не варті однієї краплини людської крові.

О. Юлія н. Будемо сподіватися, що на них немає ні однієї краплини людської крові.

Входить Параска і вручає Варварі перстень.

Варвара(до Параски). Дякую. Можеш іти.

Здивовано озираючись, Параска виходить.

(Порівнює обидва персні, потім безсило опускає руки). Немає чого більше сподіватися, отче. Обидва персні — однакові.

О. Юліян(хилить голову). Простіть мене, мій лас­кавий друже...

Пауза.