Unknown

Микола(заряджає карабін). По-моєму, вона й не повинна забути. Здається, знову було чути цей прокля­тий рев. А може, мені снилося.

Іван. Ні, вам пе снилося, Миколо. Оце недавно лев знову з’явився в селі. Пробіг городами, заричав, позаганяв людей у хати і — наче крізь землю пішов... Кажуть, бачи-

ли його, як у Сав’юків жерепник ⁵⁴ побіг. Виходить, вій і справді води тримається. Там його й треба шукати.

Микола(до Варвари). Ти що це, Варваронько? Стоїть, наче скорбная мати.

Варвара(наче прокинулась). Візьміть мене з со­бою, добрі люди.

Микола. Куди? На облаву? Жінку?

Варвара.

З великокаліберного револьвера я стрі­ляю непогано. А цього, здається, досить.

Семен. Ні, цього не досить.

Варвара. Відваги у мене також не бракне.

Семен. Поранений звір може кинутись на вас, а то­ді — хто з нас...

Варвара(обриває). Тоді — моя рука не затрем­тить.

Микола. Так...

Варвара. Я маю такі самі обов’язки та права, як і ви. Хто піднімає руку на наше село, на наш колгосп, на наших дітей, той піднімає руку і на мене. Це дає і мені право перебити цю руку, тим паче, що директор нашої школи старий і хворий. Сподіваюся, я вас переко­нала, товариство?

Іван. ІЦо ж, свята рація.

М

и к о л а. Гаразд, підеш з нами.

Варвара. Мені треба ще переодягтися. Я поїду верхи і наздожену вас.

М и к о л а. Тільки не забудь взяти з собою зайву жменю набоїв. їх у тебе там вдосталь.

Варвара(з порога

своєї кімнати).Я нічого не за­буду, мій швагре. (Виходить.)

Пауза. Микола одягається. Сутеніє.

М и к о л а. Останнього часу дивна стала якась.

Семеп встав і повільним кроком підійшов до дверей, що ви­ходять надвір.

Іван. Роботи у неї, мабуть, по самі вуха. Як і у всіх нас.

Микола. А все-таки біг знає, що діється. Один звір затримав сівбу.

Семен(який досі дивився в далечінь, повернув ли­це до Миколи). Ви певні, що лише один?

Івап силувано закашляв.

Микола. Гм... Ти маєш рацію.

Іван покваппо підвівся.

Його треба також вполювати.

Семен. І я так думаю. Тільки насамперед доведеть­ся пристрелити лева, а до вовка доберемось потім...

Микола. Якби знаття, хто він, то можна було б водночас ліквідувати обох. Та що ж! Якби знаття, що в кума пиття... Поки ми доберемось, поки доберуться в районі... (з гнівом) чорт знає, якої біди він може ще накоїти!

Семен хоче щось сказати, однак Івап зупиняв його рухом

руки.