Unknown

Д’ А н г і є н. Та коли цей молодик, хоч як кривавилось його серце, наставляв свої груди під багнети таких са­мих французів, ви боролись у кабінетній тиші так по-ге­ройському, так завзятуще, що незабаром опинилися у во­рожому таборі, а ваші бувші співпрацівники оцінили вашу голову аж на 300 000 ліврів. Цікаво, чи за стільки продались ви австрійцям?

Д і м у р і є. Зовсім можливо. Та признайте, благород­ний князю, що продатись за 300 000 ліврів таки шляхет­ніше, ніж за марних кількасот гіней. Ах! я був би забув, що саме сьогодні минає реченець, в якому вам нале­житься гонорар за цей місяць! (Витягає мішечок з гріш­ми.) Уряд його королівської величності оцим передає вам всемилостивіше цих стокількадесят, правда, не срібняків, а солідних бритійських гіней. І шле побажання успіху в почесній праці за визволення Франції... за яку так га­ряче й так щиро б’ються серця усіх синів Альбіону *. (Кладе з поклоном на стіл гроші.)

Д’Апгівн вибухає голосним риданням, склошоє низько голо­ву. Дімуріє, всміхаючись, виходить в суміжну кімнату. Відхи­люється завіса, і з-поза неї виходить тишком Пилип. Він хапає полишений на столику лист і бачить в дверях Айлеса. Швидко добуває пістолет і стріляє в доктора, який хоче його схопити. Айлес хитається та правою рукою валить лакея, коли цей намагається вискочити вікном, і вириває в нього пісто­лета. Вбігають Дімуріє і Марія.

ЯВА V

Ці ж, Марія, опісля Шарлотта.

Д і м у р і є. Що це, мій боже?

А й л е с. Бог тут ні при чому. Краще підійдіть ближ­че і стережіть цього земляка-патріота, не лякайтеся, він уже обеззброєний.

Марія. Пане докторе, з вашої руки тече кров...

Айлес хитається, Марія піддержує Його.

Айлес(іронічно). Еге ж, Маріє! Старому Айлесові теж довелось пролити кров у боротьбі проти тирана. Та це не рана. Не цілив як слід.

(До д’Ангина і Дімуріє.) А ви, панове, бережіть краще свої тайни! (Вказує на долівку, з якої Дімуріє підносить швидко лист.) Бо хоч би ми казна-як безглуздо жили, то й в цьому житті є тайни, які треба свято берегти. (Піддержуваний Ма­рією, виходить.)

Дімуріє цілить пістолетом в голову шпигуна, цей кидається

йому до піг. Входить Шарлотта.

Шарлотта.Господи, що це?

Дімуріє. Війна, княгине! Звичайнісінький її епізод.

Пилип. Не вбивайте, пане, не вбивайте! Молю вас, не вбивайте! Генерале, не вбивайте...

Дімуріє. А ти яким ще чином нараз мене генера­лом звати став? Скажи, скажи у цю мить, падлюко, яким ще чином?

(У гніві копає Пилипа.)

Шарлотта.Люї... Це жахливо. (Вибігає.)

Пили п. Даруйте, пане. Я все скажу! Все! Тільки змилуйтеся, даруйте! В мене діти, вони малі сироти без матері.

Дімуріє(зачиняє вікно і сідає вигідно у фотелі). Маєш діти, кажеш. Ну що ж, коли не хочеш, щоб вони стали незабаром круглими сиротами, то скажи нам цілу правду. Та знай: брехня буде твоєю смертю. Ти шпигун?