Unknown

У о к е р с. Тому, що таке обіцяв? Може, теж дав сло­во? Дитина ти, мала дитинка, не забруджена болотом життя.

Дженні(схвильована). Болотом, кажеш? А ми не в болоті живемо? Над цим ти не задумувався ніколи? Тату, ми всі потопаємо у ньому, хоч і не свідомі цього, потопаємо по самі вуха. Адже ж ми всі вибранці долі, перші горожани бритійської імперії. Мрякою відгороди­лися від світу, нам здається, що лісами димарів моли­мося до неба, а ми тільки запльовуємо його. Праця міль­йонів різношкірих злидарів запевнює нам вигідне, спо­кійне життя. Воно гірше смерті, тату!

У о к

е р с. Дженні!..

Д ж е н н і. Тобі це важко слухати? Вибач, таточку, ^я досі мовчала, хоч не один раз уся тремтіла, коли ти останніми словами плюгавив при мені людину, яка тіль­ки цим провинилася, що слухала голосу серця. Довше я терпіти цього не в силі, навіть від рідного батька. Це болить, уже не як жінку... але як людину взагалі. В одну мить ти зненавидів того, кого любив, як рідну дитину. І за віщо? Чи скривдив тебе коли-небудь, чи, може, по­сягав на твоє майно? Чи ж не зрікся своєї частини, до­бровільно нуждарем став? Скажеш, зрадив батьківщину! А може, в нього є теж своя батьківщина, й він її любить любов’ю, якої величі ми навіть зрозуміти ие в силі?

У о к е р с (схвильований). Знай, що тепер я його вдвоє більш зненавидів!

Д ж е н н і. ТЦо це тобі, тату...

Уокерс намагається встати, нервово шукає на столі дзвінка.

Дженні подає йому склянку з водою. Уокерс п’є.

Уокерс. Нічого, спасибі...

Довша пауза, входить капітан Г а р ц і я, в білому однострої,

в руці букет червоних троянд. Мовчки вклоняється.

Уокерс. Здорові були, капітане! (Вітаються.)

Г а р ц і я. Дарунок весни прийміте, пані.

Дженні. Щире спасибі... Сідайте, капітане. Ну що ж, усе гаразд?

Г а р ц і я. Все як слід, пані.

Дженні. Вугілля заготовили?

Г а р ц і я. На шість тижнів. Гадаю, як би там не бу­ло,— до Шанхая вистане.

Уокерс. Сторожу приставлено?

Г а р ц і я. Авжеж. На кораблі вартують військові мо­ряки, до охорони пристані призначила президія поліції кількох агентів. Вони залишаються до відпливу корабля. Гадаю, цього досить, щоб забезпечити амуніцію...

Уокерс. Кажете, перед відплиттям сторожу за­беруть?

Г а р ц і я. іМабуть.

Дженні. «Циклоп» по дорозі ніде не задержиться?

Г а р ц і я. Своїх людей я певний, пане Уокерс.

Уокерс. Вважайте, капітане. Ви ж знаєте, як захи­тане наше підприємство. Цей вантаж, це, мабуть, остання дошка рятунку. Не вдасться — все може піти під молоток.

Г а р ц і я. Доки «Циклоп» під моєю командою, ви мо­жете бути спокійні, пане Уокерс.