Unknown

Уокерс. Я переконався у цьому, капітане. Тепер, коли я напівкаліка, всі мої надії покладені на вас, тільки на вас, капітане!

Кр*зь вікно чути далекий гамір.

Це що таке?

Д ж е н н і. Перший травень.

Г а р ц і я. Свято, яке може стати колись грізне.

У о к е р с. Гадаєте? Мені здається, що воно вже гріз­не. Треба тільки паліїв, щоб на цей запальний матеріал кинули іскру. А божевільних і злочинців тепер особливо багато на світі. Начеб цілий світ збожеволіти мав.

Д ж е н н і. І він, здається, збожеволіє.

Гамір голоснішає; з-поза дверей заглянув Т о м.

Г а р ц і я. Ви аж так зневірилися в людство, пані?

Д ж е н н і. Ні, капітане, саме тому, що не зневірилася, свято вірю в його розум, або, як дехто хоче, «божевілля».

Уокерс(з трудом встає). Може, перейдемо в садок, тут мені, вибачте, чомусь віддихати важко. (Виходить, піддержуваний капітаном і Дженні.)

Входить Оскар, молода людина, бідно вдягнена, з вимариі-

лим обличчям; за ним Том.

Т о м. А ви, пане Уокерс, таки не входіть. Мені при­казано вас на поріг не пускати.

О с к а р. Я вам вірю, Томе.

Т о м. Ну, бачите, вірите, а все-таки входите.

Оскар.Будьте спокійні, Томе, я на хвилиночку тільки.

Т о м. Про мене, лишайтеся назавжди, якщо, розу­міється, пан на це дозволить. Та тепер, пане Уокерс, від- ложіть свої відвідини, будь ласка. Зробіть це хоч би для старого

Тома, вийдіть, пане Уокерс.

Оскар.Я вийду, Томе, та спершу з панночкою по­бачуся.

Оскар хитається, Том його піддержує.

Т о м. А це що вам?

Оскар.Пусте, впився, Томе, трохи.

Т о м. Вже зранку?

Оскар.Авжеж, зранку вже, Томе. Йдучи сюди, я пе­реходив через парк, а там деревина цвіте — я й оп’янів.

Том подає йому склянку води.

Том. Це тому, що голови, бач, довго не вітрили, ро­зумію — мешкання погане.

Оскар.Зовсім, Томе, погане.

Т о м. Ну, й те гаразд, що виповіли вам вкінці. I так два роки вже це тривало. Я б і року не витримав.

О с к а р. А що саме зробили б?

Т о м. ІЦо саме?.. А бог його знає, ніколи мені це й на думку не приходило. Чу!.. Ні, піхто не йде, на щастя, тільки здавалося мені. Ех, якби вас пан тут побачив,— була б історія. Пригадав би мені, якщо б тільки була в нього колишня сила, часи, коли ще був моїм капітаном.

Оскар.Не бійтеся, Томе, нічого вам не станеться, тільки попросіть панночку.

Том (виглядає через вікно). ІДо буде важко зробити. Вони тепер у садочку з батьком та з капітаном.

Оскар.З капітаном? (Підходить до вікна.)

Т о м. Тільки до вікна не наближуйтеся, пане,— це ж не потрібно.

Оскар.Це який капітан?

Т о м. Не пам’ятаєте його? Іспанця з «Циклопа»? Ра­ніш у військовому флоті служив.

Оскар.Гарція?

Т о м. Авжеж.

О с к а р. Він, відай, частим гостем у вас став?

Т о м. Зараз він більш ніж гість, він...