Unknown

Розрахунок єзуїтів був дуже простий. Грошима й обіцянками треба було відірвати православне духовен­ство від народу й таким чином запрягти його до папсько- цісарського воза. І єзуїти починають діяти. Разом з двома галицькими василіанами Петровичем та Косовичем вони умовляють священиків Ужгородської домінії, обіцяючи їм за зраду золоті гори. Та, незважаючи на обіцянки й по­грози, справа просувається вперед дуже повільно. Де не допомагає умовляння, там встряває сама власниця до-

мінії — вдова Іоанна Другета, з національності хорватка. Нарешті, з великими труднощами їм вдалося назбирати 63 охочих піти шляхом відступництва, причому більшість з них були кріпаки Анни Другет.

Як бачимо, результати заходів єзуїтських ловців душ були дуже скромні: серед 800 православних священиків вони знайшли лише 63 іуди. Ця цифра була занадто скромна, щоб навколо неї зчиняти багато галасу, тим- то народження зради відбулося в конспіративній тиші ужгородського замку, за його товстелезними мурами, в єдиному місці, де можна було оголосити унію, не рискую­чи потрапити в руки розгніваного народу.

Це сталося 24 квітня 1646 року.

ЄЗУЇТИ ДІЮТЬ

Перед організаторами закарпатської унії постала не­обхідність створення уніатської єпархії. Вимуштрувані своїми спокусниками, ренегати «обирають» першим уні­атським єпископом галицького василіанина Парфенія Роз- топчинського. Але все лихо в тому, що новообраному єпископові, так само як і тим, що його «обрали», було незручно, небезпечно й невигідно діяти на очах народу. Потрібний був трюк, потрібний був вовк в овечій шкурі, що ввів би народні маси в оману. І ось Парфеній Роз- топчинський, вже після комедії з його «обранням», по­чинає прикидатися палким прихильником православ’я. Ба, що більше, в 1652 році він їде до православного єпископа в Альба Юлія (Трансільванія) й тут дає себе рукоположити у владики. Походивши отак три роки у православних єпископах і здобувши деяку популяр­ність серед віруючих, лукавий василіапин раптом «каєть­ся», оголошує себе уніатом й дістає вже тепер єпископ­ську посаду з рук папи римського...

Так ото й на Закарпатті, коло колиски унії, стояли невідступно її батьки: підступ і шахрайство.

В результаті всіх цих єзуїтських махінацій у закар­патській церкві стався розкол. Східна частина цієї краї­ни, трансільванська, мала православного єпископа, а за­хідна, що належала Габсбургам,— уніатського. Один з них мав свою резиденцію в Мукачеві, другий — в Уж­городі.

18*

547