Вежа з чорного дерева

— У Лідсі. Там одержала ступінь доктора мистецтв. Потім два семестри в КХК.

Девід був вражений тим, що почув.

— Господи, навіщо ж тоді...

— Перебування тут дає мені більше.

Він опустив очі. Це не його діло, але все ж зауважив, що до аспірантури Королівського художнього коледжу надто важко потрапити, щоб потім так легко відмовлятися від неї.

— Я не шкодую. Генрі знає, що йому пощастило зі мною.

Ці слова супроводжувала ще одна усмішка, проте в ній не було ні іронії, ні самовдоволення. Це ще більше змінило Девідове ставлення до дівчини. Вона сама себе відрекомендувала й одразу виросла в його очах, стала серйозною. Його перше враження було, очевидно, дуже помилково. В якийсь незрозумілий спосіб його пошили в дурні. Девід одразу зрозумів, що дівчина справді багато допомагає старому в студії і вирішив, що сексуальні послуги — то справа лише її подруги.

— Його нова картина чудова. Не розумію, звідки в нього сили беруться малювати їх одну за одною.

— Він думає лише про себе. Головним чином.

— І цього ви тут вчитеся?

— Спостерігаю.

— Він сказав, що дуже цінує вас.

— Він справжня дитина. Йому потрібні іграшки. Прихильність, наприклад. Щоб потім розбити їх на друзки.

— Але ваша вціліла?

Вона стенула плечима.

— Нам доводиться грати перед ним комедію. Прикидатися, ніби схиляємося перед його давньою репутацією розпусника. Щось на зразок гарема.

Він посміхнувся і глянув на підлогу.

— Щиро кажучи, я вже сам гадав, чи правда це.

— Нашому попередньому гостеві у перші ж десять хвилин він розповів, що протягом минулої ночі переспав з нами тричі. Робіть вигляд, що вірите йому. Що стосується цього.

Девід засміявся.

— Гаразд.

— Він знає, що ніхто йому не вірить, та не в тім річ.

— Зрозуміло.

Вона відпила вермуту.

— Щоб у вас не залишалося ніяких ілюзій, ми з Ен не відмовляємо йому в маленьких втіхах, на які він ще здатний.

Вона дивилася йому просто в вічі. Погляд був відвертий, але за ним ховалася готовність до захисту, попередження. Обоє опустили очі. Девідів погляд на мить зупинився на голих грудях під блузою. Здавалося, дівчина була позбавлена кокетства й не демонструвала своєї хтивості, як її подруга. Миша так добре володіла собою, що її врода й ледь прикрите тіло майже втрачали своє значення. Однак саме її манера триматися робила їх привабливими.

— Він не дуже багатослівний,— вела вона далі.— Ви, мабуть, це помітили. Почасти тому, що довгий час жив за кордоном. Але є на те й глибші причини. Він має все бачити й відчувати. В буквальному розумінні. Йому не досить споглядати силуети молоденьких дівчат серед квітів.

— Тепер я починаю розуміти, як йому пощастило.

— Я кажу лише про дебет.

— Я це усвідомлюю.

Вона нишком кинула погляд в бік старого, потім перевела його на Девіда.

— Коли він почне грубіянити, хай це вас не бентежить. Не відступайте, бо він цього терпіти не може. Стійте на своєму. І зберігайте витримку.— Дівчина посміхнулась.— Вибачайте, що так вас повчаю. Але я його добре знаю.

Девід збовтав вино в келисі, на дні закружляв лимон.

— Не дуже розумію, чому він, власне, дозволив мені приїхати. Якщо знає про мою роботу.

— Тому я й попереджаю вас. Він розпитав у мене, а мені довелося все розповісти. Все одно міг би дізнатися.

— О господи!

— Не хвилюйтесь. Може, обійдеться одним-двома уїдливими зауваженнями. А ви на них не зважайте.

Девід подивився на дівчину скрушним поглядом.

— Мабуть, я вже вам остобісів.

— Просто в нас були знудьговані міни. Не дуже люб'язно з нашого боку, еге ж?

Вона посміхнулась, і він теж відповів усмішкою.

— Коли вже ви самі так кажете...

— Ми дуже раді, що ви приїхали. Але в присутності Генрі цього не можна показувати.

— Тепер я все розумію.

Раптом у її очах заграли пустотливі іскорки.

— Треба, щоб ви ближче познайомилися з Ен. З нею вам буде складніше, ніж зі мною.

Проте до Ен діло так і не дійшло. Розчинилися кухонні двері, й з них висунулася сива голова француженки-економки.

— Je peux servir, mademoiselle?

— Oui, Mathilde. Je viens vous aider[18].

Миша пішла до кухні. Її подруга вже встала й тягла Бреслі за руки, допомагаючи йому підвестися. Безглуздий виріз оголював усю її спину. Тримаючись за руки, вони підійшли до Девіда. Слід віддати їй належне — у дівчини був свій стиль. Вона дріботіла ногами, передражнюючи саму себе, і в її рухах було щось мавп'яче, ніби вона ледь стримувала в собі вибух веселощів. Підкреслено неприродна манера дівчини разюче відрізнялася від розміреної ходи її сивоголового супутника. Девід подумав, що навряд чи познайомиться з нею коли-небудь «ближче».

Накрита була тільки частина довгого стола. Бреслі став на чільному місці в кінці, дівчина сіла праворуч від нього.

— Уїльямсе, любий мій.