Вежа з чорного дерева

За мовчазною згодою з Мишею і з її допомогою до кінця вечері Девід уникав розмов на мистецькі теми. Допомагали й страви, якими його пригостили: quenelles[21] фаршировані щукою, під соусом beurre blanc[22] (такого він ще не куштував), ягня pre sale[23]. Говорили про французьку кухню, про те, які страви кому більше до вподоби, потім про Бретань і бретонський характер. Девід довідався, що Котміне знаходиться в Haute Bretagne[24], а не в Basse[25] чи Bretagne Brelonnante [26] далі на захід, де ще збереглася бретонська мова. Coët означає дерево, ліс, а minais — «що належить монахам». Ліс довкола колись належав абатству. Поміж собою ченці називали цей ліс просто Coët. Розмова головним чином точилася між Девідом і Мишею, хоча дівчина й зверталася вряди-годи до Бреслі, аби той щось підтвердив чи додав. Химера не промовила майже ні слова. Девід збагнув, що дівчата займали різне становище в домі. Миші дозволялося бути самій собою. Химеру просто терпіли. З'ясувалося, що вона теж вивчала мистецтво, тільки графіку. Вони познайомилися в Лідсі. Химера створювала враження людини, яка не дуже високо оцінює свої знання і знає, що цьому товариству вона нерівня.

Старий, задоволений своєю маленькою перемогою, здавалося, збирався знову надягти ту саму личину, в якій Девід його бачив до вечері. Якщо Миші вдавалося утримувати розмову в безпечному річищі, то їй не вдавалося тримати вино на безпечній відстані від Бреслі. Сама вона пила дуже мало, а Девід теж утратив надію, що зможе підтримати господареві компанію. Із armoire вже витягли другу пляшку, та, поки скінчилася вечеря, й вона спорожніла. Очі в Бреслі посоловіли. Він ніби й не був п'яним, і келиха тримав твердо. Лише очі говорили про те, що в нього вселився давній демон. Відповіді старого ставали все коротшими, й, здавалося, він уже нікого не слухав. Миша поскаржилася, що вони ніколи не ходять у кіно, розмова перейшла на фільми, які Девід останнім часом бачив у Лондоні. Раптом утрутився старий.

— Ще пляшку, Мишо.

Дівчина подивилась на Бреслі, але він відвів очі вбік.

— На честь нашого гостя.

Вона все ще вагалася. Старий трохи почекав, утупившись в порожній келих, потім підняв руку й опустив її на стіл. Не різко, не роздратовано, а лише показуючи, що не хоче більше чекати. Цього виявилося досить, щоб Миша встала й пішла до armoire. Мабуть, настала хвилина, коли краще було поступитися, ніж ставати йому поперек дороги. Бреслі розвалився на стільці й витріщився на Девіда з-під білого пасма волосся, що спадало йому на лоб. На його обличчі застигла майже добродушна посмішка. Химера, дивлячись на стіл просто себе, запитала:

— Генрі, можна мені трохи полежати?

Бреслі, не зводячи погляду з Девіда, відповів запитанням:

— Навіщо?

— Хочу книжку почитати.

— Яке ж ти дурне.

— Ну, будь ласка.

— Забирайся геть.

Він навіть не глянув на неї. Миша принесла третю пляшку. Химера підвела на подругу благальний погляд, ніби просила і в неї дозволу. Миша ледь кивнула, і Девід відчув, як Химерині пальці стисли його ногу під столом. Мабуть, хотіла підбадьорити. Потім встала, перейшла кімнату й почала підніматися сходами нагору. Бреслі підсунув пляшку ближче до Девіда. Це вже була не ввічливість, а виклик.

— Ні, дякую. З мене досить.

— Коньяк? Кальвадос?

— Ні, дякую.

Старий наповнив ущерть свій келих.

— Маріхуана? — Він кивнув у бік сходів.— Це таку книгу вона читатиме?

Миша спокійно зауважила:

— Вона вже не вживає її. І тобі це добре відомо.

Бреслі відпив вина.

— А я гадав, що ви, молоді розумники, всі без неї не можете.

— Принаймні не я,— недбало докинув Девід.

— Що, заважає користуватися логарифмічною лінійкою?

— Можливо. Та я не математик.

— А як же воно у вас називається?

Миша сиділа, опустивши очі. Видно, вона вже не могла нічим допомогти Девідові, хіба що своєю присутністю. Не варто прикидатися, ніби не розумієш, що мовою старого означає «воно». Девід глянув Бреслі просто у вічі.

— Містере Бреслі, більшість із нас вважає, що термін «абстракція» втратив своє значення. Бо наше уявлення про реальність дуже змінилося за останні п'ятдесят років.

Якийсь час старий, мабуть, розмірковував над тим, що почув.

— Я називаю це зрадою. Найбільшою зрадою в історії мистецтва.

Від вина щоки й ніс у Бреслі почервоніли, а очі стали каламутними. Здавалося, старий уже не сам спирався на спинку крісла, а якась сила притисла його до неї. Він підсунувся так, щоб краще бачити Девіда, і тепер сидів ближче до дівчини. Девід забагато розмовляв з нею під час вечері, виявив надмірну увагу. Він зрозумів це, як і те, що старий стежив за ними ще до початку вечері. А тепер вирішив показати, що її хазяїн він.

— Тріумф євнуха, чорт забирай.

Он воно як.

— Принаймні це краще, ніж тріумф кривавого диктатора.

— Нічим не краще. Все мерзота. Просто мерзота. І Гітлер мерзота. Або нікчема.

Не дивлячись на Девіда, Миша промовила:

— Генрі вважає, що повна абстракція — це втеча від відповідальності перед людиною і суспільством.

Девідові на мить здалося, що дівчина стала на сторону Бреслі. Потім зрозумів, що вона викопує роль перекладачки.