Читаем Вежа з чорного дерева полностью

Можливо, те ж саме стосувалося й інших видів мистецтва — літератури, музики. Цього Девід не знав. Він лише відчував жаль і відразу до того, що робилося у мистецтві, до якого він сам був причетний. Кастрація. Тріумф євнуха. Тепер Девід розумів, добре розумів, що ховалося за незграбними звинуваченнями старого, за його глузуванням з «Герніки». Художник відвернувся від природи й реальності, і це жорстоко спотворило стосунки між ним і глядачем. Він став малювати для втаємничених і для тієї течії в мистецтві, до якої сам належить. Не для людей і, що найгірше, не для себе. На цьому він, звісно, заробляє і гроші, й популярність. Але тим часом нехтування людського тіла і його природної здатності сприймати навколишній світ завело живопис у зачароване коло, у вир, на шлях у нікуди, на якому художник і критик дійшли згоди лише в одному — тільки вони існують і мають цінність. Гарний надгробок для покидьків, яким на все начхати.

Девід ховався за вивіскою людини «сприйнятливої» до сучасних течій, забуваючи про те, з якою шаленою швидкістю вони тепер виникають і розвиваються, як швидко авангардизм переріс в art pompier[49] — зухвале й банальне мистецтво. Звинувачувати слід не тільки абстракцій) його власного штибу, а й всю оту повоєнну веремію абстрактного експресіонізму, неопримітивізму, оп-арту й поп-арту, концептуалізму, фотореалізму... il faut couper la racine[50]

. Гаразд. Але це не означає, що треба зректися свого коріння і кружляти власного орбітою, наче в мертвому космічному просторі. Всі ці течії нагадують лемінгів з їхніми самовбивчими арктичними мандрами в пошуках Lebensraum[51]; довкола них — безконечна ніч, а самі вони сліпі до всього, крім власних ілюзій.

Вежа з чорного дерева.

Ніби у відповідь на Девідів похмурий настрій, небо заволокло хмарами. Він саме наближався до Іль-де-Франса й одноманітної, покритої стернею рівнини, що оточує Шартр. Літо вже минуло, осінь доживала останні дні. Його життя — ті самі чотири пори року. Незабаром щезне вся зелень. Ет, безглуздя, спробував відмахнутися від порівняння. Але глибоке пригнічення не минало.

Нарешті околиці Парижа. Поки з'ясовував, як їхати далі, переоцінка цінностей тимчасово припинилася. Десь по п'ятій знайшов підходящий готель недалеко від Орлі. У Париж вони з дружиною заїжджати не збиралися, а мали їхати просто в Ардеш, де був котедж їхнього знайомого. Отже, ще цілий день за кермом. Правда, по дорозі можна десь зробити зупинку. Так чи інакше, думка про завтрашній день сповнювала його жахом.

Девід прийняв душ і спробував змусити себе перечитати чорновий варіант вступу до «Мистецтва Генрі Бреслі», і, поки враження свіжі, подивитися, що треба змінити, додати, на чому наголосити. Безнадійна справа. Фрази й оцінки, які ще кілька днів тому подобалися йому... Дурниці, незграбна писанина. Ніякої оригінальності, професійний жаргон, претензійність. За голосними словами знову поставала реальність Котміне. Ліг у ліжко, заплющив очі. Потім устав, підійшов до вікна. Вперше за багато років відчув, як на очі навертаються пекучі сльози. Безглуздя, безглуздя. Він помре, якщо її ніколи не побачить. Девід пошукав поштового паперу, але не знайшов. Не той тип готелю: адже тут зупиняються лише на одну піч. Вийняв записник, сів і бездумно втупився в нього. Марна річ. Однаково, що морочитися з картиною, коли робота вже спартачена і не залишається нічого іншого, як іти геть, не озираючись на неї, поки дійдеш до призначених для тебе дверей, за якими нічого немає, крім темної ночі.

За всіма цими роздумами ховалося усвідомлення того, що в житті його нічого не зміниться. Малюватиме, як малював, про цей день забуде, знайде спосіб витлумачити все зовсім інакше: як тимчасове запаморочення, як потурання власній глупоті. Рана в його душі заживе, заросте, кірка відпаде, шкіра стане знову гладенькою, ніби нічого й не сталося. Здоровий глузд зробив з Девіда каліку; він не вірив у випадок і в те, що з нього може бути якась користь. З часом Девід згадуватиме не про втрачену можливість, а про мудре рішення і порядний вчинок. Жагучий вогонь, що обпік його душу, перетвориться на сон, миттєву ілюзію. А сама зустріч з Діаною сприйматиметься як один з багатьох не втілених у життя задумів, ескіз якого загубився серед старих альбомів, що лежать у шафі в його студії.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шантарам
Шантарам

Впервые на русском — один из самых поразительных романов начала XXI века. Эта преломленная в художественной форме исповедь человека, который сумел выбраться из бездны и уцелеть, протаранила все списки бестселлеров и заслужила восторженные сравнения с произведениями лучших писателей нового времени, от Мелвилла до Хемингуэя.Грегори Дэвид Робертс, как и герой его романа, много лет скрывался от закона. После развода с женой его лишили отцовских прав, он не мог видеться с дочерью, пристрастился к наркотикам и, добывая для этого средства, совершил ряд ограблений, за что в 1978 году был арестован и приговорен австралийским судом к девятнадцати годам заключения. В 1980 г. он перелез через стену тюрьмы строгого режима и в течение десяти лет жил в Новой Зеландии, Азии, Африке и Европе, но бόльшую часть этого времени провел в Бомбее, где организовал бесплатную клинику для жителей трущоб, был фальшивомонетчиком и контрабандистом, торговал оружием и участвовал в вооруженных столкновениях между разными группировками местной мафии. В конце концов его задержали в Германии, и ему пришлось-таки отсидеть положенный срок — сначала в европейской, затем в австралийской тюрьме. Именно там и был написан «Шантарам». В настоящее время Г. Д. Робертс живет в Мумбаи (Бомбее) и занимается писательским трудом.«Человек, которого "Шантарам" не тронет до глубины души, либо не имеет сердца, либо мертв, либо то и другое одновременно. Я уже много лет не читал ничего с таким наслаждением. "Шантарам" — "Тысяча и одна ночь" нашего века. Это бесценный подарок для всех, кто любит читать».Джонатан Кэрролл

Грегори Дэвид Робертс , Грегъри Дейвид Робъртс

Триллер / Биографии и Мемуары / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза