Вежа з чорного дерева

Котміне стало його дзеркалом, безжалісно показало йому розтин життя, до якого він тепер повертався. Воно було таким жалюгідним, безбарвним, тихим та безпечним. Ніякого ризику — ось у чому полягала його суть. Саме тому зараз, скажімо, він їхав швидше, ніж звичайно. На міжміських дорогах рух був порівняно незначний, тому можна було так мчати, не турбуючись, що не встигнеш до того клятого літака, який мав прибути аж після сьомої. Девід ніколи не ризикував, не приймав ніяких викликів, от і перестав бути живою людиною. Тепер він знав, у чому полягала таємниця старого: Бреслі не дозволяв, аби щось ставало між ним і творчістю. І справа тут не в тій видимій меті, до якої прагне художник, не в стилі, не в техніці й не в сюжеті, а в підході до творчості, в тому, наскільки митець здатний внутрішньо перебудуватися і наскільки сміливо сприймає він цю постійну необхідність.

Повільно й невблаганно Девідом заволодівала свідомість того, що вчорашня невдача скоріше символічна й не зачіпає головного. Згадалася дивацька символіка старого, як він написав тоді по-англійському слово «Миша». Ось тобі й причина поразки. Те, що Девід напартачив як коханець, було звичайним ділом, частиною любовної гри між чоловіком і жінкою. Але він жодного разу не наважився на самозречення, а в житті це важило набагато більше. Девід і раніше мав сумніви щодо своєї творчості, але вони не зачіпали основи основ. Принаймні він не припускав, що виявиться нездатним прогнати привид, який переслідує кожного художника: страх перед тим, що його твори не переживуть його самого. Тепер Девід бачив перед собою страхітливий глухий кут, бо творив у той період історії мистецтва, який майбутні покоління порівнюватимуть з безплідною пустелею. Так само творчість Констебля, Тернера і норіджська школа, починаючи з середини століття, виродилися в безплідний академізм. Мистецтво розвивається нерівномірно. Хто знає, чи не скотиться воно наприкінці двадцятого століття в болото найбільшого занепаду? Вже скотилося, відповів би на це старий. Або: вважайте, що скотилося, коли розтакі митці не боротимуться, скільки їхньої сили, проти його найдорожчих цінностей та уявних перемог.

Мабуть, саме слово «абстракція» видавало цих митців. Художник не хоче, щоб живопис відбивав його спосіб життя. Точніше, цей спосіб життя вже так скомпрометовано, він такий зручний, бо безпечний, що доводиться прикривати його „порожнечу технічно досконалою творчістю і гарним смаком. Геометрія. Надійність, за якою ховається беззмістовність.

Старий зберіг пуповину, що пов'язує його з минулим. Він зробив крок назад і став поруч з Пізанелло. Принаймні духовно. А Девід сховався під скляним ковпаком знань, які йшли від книжок. Дивився на мистецтво як на громадський інститут, науку, навчальний предмет, діло, що потребує субсидій та обговорень у всіляких комісіях. Ось та суть, яка робить його, Девіда, дикуном. Він і його покоління, і ті, що прийдуть після них, зможуть лише оглядатися на давню зелену свободу крізь грати, наче звірі, які народилися й виросли в клітці. Події останніх двох днів стали зрозумілішими. Піддослідній мавпі дали можливість на мить побачити у дзеркалі відображення власної втраченої подоби. Девід збився на манівці, захопившись модою, вільностями, що дістали офіційне благословення, уявними свободами сучасного мистецтва. А все це походило від глибокого розчарування, від забутого, проте не до кінця викоріненого усвідомлення неволі. Те ж саме можна простежити на всій недавній історії художньої освіти в Англії. Взяти хоча б оту горезвісну виставку дипломних робіт, на якій студенти мистецького факультету не показали нічого, крім чистих полотен. Хіба потрібні кращі докази заяложеного лицемірства тих, хто навчає, і безнадійного банкрутства тих, кого навчають? Одним мистецтвом не проживеш, от і заробляєш тим, що втовкмачуєш іншим пародії на його основи, розповідаєш їм казочки про те, що генієм можна стати отак, відразу, внаслідок якогось досліду, штучно викликаного емоційного піднесення, коли треба говорити про довгі роки копіткої праці над собою; що окремий випадковий успіх, наче цирковий фокус, виправдовує обман тисяч простаків; що ота помийна яма, оте нескінченне складання шаради, яке називають навчальним процесом, не є фундаментом всієї системи художньої освіти. Коли навіть школа облудна...