Відкрите суспільство та його вороги

Тепер ми можемо збагнути, чому Платон вперше натякає, що правителям потрібне більше, ніж звичайна висока якість, саме там, де він уперше пропонує застосувати методи розведення тварин до людського роду. Ми, каже він, дуже дбаємо про розведення тварин. «Якщо ми станемо ростити їх у такий спосіб, то чи не вважаєш ти, що порода твоїх птахів чи твоїх собак швидко зіпсується?» Роблячи з цього висновок, що ми так само повинні дбати про вирощення людей, «Сократ» вигукує: «О боги!.. Якими ж видатними повинні бути правителі, якщо ті самі принципи застосувати до роду людського!»³⁹ Ця репліка важлива, бо містить перший натяк на те, що правителі повинні складати клас людей «видатних» здібностей — клас із власним статусом і підготовкою. Вона також готує нас до вимоги, що вони повинні бути філософами. Та цей фрагмент ще вельми важливий і тому, що безпосередньо підводить нас до Платонової вимоги, щоб обов'язком правителів, як цілителів людського роду, було використання брехні й обману. Брехня необхідна, твердить Платон, «якщо ми хочемо, щоб стадо було бездоганним», а для цього потрібно «усе робити потайки від усіх, окрім правителів, щоб у стаді охоронців не було розбрату». Справді, заклик (який цитувався раніше) до правителів сміливіше вдаватися до брехні, як до ліків, Платон робить саме у зв'язку з цим, готуючи до наступної вимоги, яку вважає особливо важливою. Він проголошує⁴⁰, що правителі повинні винайти, з метою спарювання молодих помічників, «дотепну систему жеребкування, щоб той, хто буде розчарований... винуватив свій лихий талан, а не правителів», а самі, потайки, підробити так, як потрібно. Одразу після цієї негідної поради уникати відповідальності (вкладаючи її в Сократові вуста, Платон зводить наклеп на свого видатного вчителя), «Сократ» висловлює припущення

⁴¹, яке невдовзі підхоплює і розвиває Главкон і яке ми з цієї причини можемо назвати Главконовим едиктом. Я маю на увазі брутальний закон⁴²

, згідно з яким будь-хто будь-якої статі під час війни повинен скоритися бажанню сміливця: «Поки триває війна... ніхто не може відмовити йому. Відповідно, якщо воїн запалюється бажанням кохатися з юнаком чи жінкою, такий закон додасть йому наснаги до здійснення подвигу». Надто наголошується, що держава здобуде від цього подвійну користь: більше героїв, завдяки такому стимулу, а з іншого боку, завдяки зрослій чисельності дітей від героїв. (Слова про другу вигоду, важливішу з точки зору довгострокової расової політики, вкладаються в «Сократові» вуста.)

VII

Для такого вирощування зовсім непотрібне спеціальне філософське навчання. Проте саме філософське рощення відіграє найголовнішу роль у протидії небезпеці виродження. Для боротьби з цією небезпекою потрібен абсолютно компетентний філософ, тобто навчений чистої математики (стереометрії включно), чистої астрономії, чистої гармонії і вінця усіх досягнень — діалектики. Лише той, хто збагнув таємниці математичної євгеніки, Платонового числа, може повернути людям і зберегти щастя, втрачене ними після Падіння⁴³. Все це слід пам'ятати, оскільки після проголошення Главконового едикту (і після проміжного епізоду, в якому йдеться про природні відмінності між греками та варварами, що згідно з Платоном, відповідають відмінностям між панами і рабами), Платон проголошує доктрину, що, за його визначенням, є центральною і найголовнішою політичною вимогою — вимогою верховної влади філософа-царя. Вже тільки ця вимога, вчить Платон, здатна покласти край злу суспільного життя, цебто злу, що буйно розрослося в державі,—

політичній нестабільності, а також його прихованій причині — плевелам расового виродження серед представників людської раси. Ось цей фрагмент⁴⁴

.

«Що ж,— каже Сократ,— тепер я готовий зануритись у тему, яку нещодавно порівняв із найбільшою хвилею. І я скажу це, хоч і передбачаю зливу глузувань, що впаде на мене. Справді, я вже бачу, як ця хвиля розсипається наді мною бризками насмішок і обмов».— «То не тягни!» — мовить Главкон.— «Поки,— провадить Сократ,— в містах не зацарюють філософи або так звані нинішні царі та олігархи не стануть справжніми і компетентними філософами, поки політична влада і філософія не зіллються (а тих численних людей, що нині за своєю природною схильністю прагнуть лише одного з двох, слід усунути силоміць), аж доти, мій любий Главконе, не запанує спокій, а державам та, гадаю, й роду людському, не виполоти бур'яну зла». (На це Кант мудро відповів: «Навряд, щоб королі стали філософами, а філософи королями. Та цього не треба й бажати, оскільки володіння владою неминуче принижує вільне судження розуму. Втім украй потрібно, щоб король — чи самодержавний, тобто такий, що править сам собою, народ — не пригнічував філософів, а надавав їм право прилюдних виступів»⁴⁵.)