Зелена пастка

— Отож Катультесе вгледів на яхті Брендорфа-сина і вирішив, що перед ним той самий білий зайда, з яким індіянин зіткнувся багато років тому в лиху годину… Ганс Брендорф під час війни був офіцером СС. З історії ти знаєш, що фашисти добирали есесівців з найжорстокіших головорізів, вони вбивали дітей та жінок, катували військовополонених, палили села, руйнували міста. Коли наша армія вже добивала гітлерівців у Берліні, в ті дні Ганс Брендорф із загоном есесівців висадився з військового корабля на берег Вачуайо. І повів своїх бандитів у джунглі. Знав, що таким, як він, люди не подарують злочинів. Тому й шукав собі схованку в глухих нетрях цього краю. Щоб не було свідків, есесівці нищили всіх, хто траплявся їм на шляху, багатьох індіян захопили з собою, перетворили на невільників і їхніми руками збудували тут поселення, де й отаборилися. Ані краплі містики немає в тому, що індіяни називали прихідців «мертвими». Вони відчували, що купка озброєних напасників — то недобитки якоїсь уже знищеної зграї, приречені, духовно мертві нелюди… Ти запам'ятав на портретах ще двох чоловіків? Одного звали доктор Менгеле. В роки війни, у Польщі, він робив у концтаборах жахливі досліди на в'язнях, у його катівні-лабораторії загинуло безліч людей. На цього фашиста молиться тепер фрейлейн Труда. Другий — то Борман. Помічник самого Адольфа Гітлера. Військовий злочинець номер два, як писали про нього наші попередники. Борману також вдалося чкурнути з Німеччини. Тим же шляхом, що й Менгеле, він пробрався до Латинської Америки і приєднався до есесівців Брендорфа. Цю трійцю тут вважають засновниками нового бастіону гітлерівців. Отто Брендорф у себе в кабінеті почепив портрети колишніх фашистів, вже й кості їхні зотліли в землі. Та син есесівця давно випередив свого татка. Молодший Брендорф, цей штандартенфюрер-самозванець, небезпечне, жахливе чудовисько. За його проектом на кістках індіян потай від людей збудовано підземну фортецю, до його рук потрапила пекельна зброя…

— Я знаю! — півголосом вигукнув я. — Рожевий вітер… Секвойї валяться, як підкошені, я сам бачив.

Мати похитала головою.

— Секвойї, синку, то пусте в порівнянні з тим, що затіває Брендорф…

* * *

…Тут я мушу перервати свою розповідь про несподівану зустріч з матір'ю, про нашу розмову.

Ці сторінки пишу після того, як переглянув чимало книг, старих газет і журналів, декотрі були майже сторічної давності. Власне, гортати книги та підшивки особисто мені не доводилося. Це робили електронні «бібліографи» нашого міського архіву, а я лишень уважно перечитував кожний рядок, що виникав на екрані відеофона. Професор Синиця щось бурмотів про «повну відсутність дисципліни» та про «надмірне й шкідливе напруження», однак його протести були не дуже рішучі, бо сам Володимир Степанович підказав мені, в який спосіб перекинути місток від фактів минулого до подій, котрі розгорталися перед моїми очима.

Вчора мені пощастило. На екрані з'явилася шпальта газети, внизу в куточку значилась дата — 1969 рік. Я прочитав:

«Як відомо, Мартін Борман був помічником Гітлера по нацистській партії. Багато хто вважає, що Бормана давно немає на світі. На жаль, це не так. Він живий і переховується в джунглях Парагваю, поблизу кордону з Бразілією. Його «фортеця» — схожі на казарми будівлі на лісовій просіці. Поселення в джунглях можна розгледіти згори, якщо летіти від бразільського містечка Фос-ду-Ігуасу в напрямі кордону».

З такою заявою виступив поліцейський детектив Еріх Ердштейн. Він твердив, що власноручно застрелив гітлерівця Йозефа Менгеле, того самого «доктора медика», який у роки війни в концтаборах робив варварські експерименти на живих людях.

Своїм сенсаційним інтерв'ю кореспондентові газети «Піпл» Ердштейн наробив чимало шелесту. На це інтерв'ю посилається преса багатьох країн. Зі слів детектива, Борман, якому на той час було 69 років, почуває себе непогано під охороною своїх есесівців та під крильцем у парагвайського диктатора Страсснера.

Займаючись розслідуванням у Бразілії та в Парагваї, Ердштейн провів там майже два роки і добув цікаві документи та фотографії. «Я п'ять разів пролітав над просікою, — розповідає Ердштейн, — бачив групи людей у темній формі, вони тримали на повідках вівчарок. Без сумніву, то була не форма парагвайської армії. Одяг не відрізнявся від обмундирування колишніх військ СС, це видно на збільшених фото, які я зробив з літака під час повітряних розвідок. Коли пілот знижувався над загадковою просікою, нас зустрічали кулеметним вогнем з бліндажів, що розташовані навколо казарм. Я зрозумів, що під нами не якесь там кишло контрабандистів, а військовий табір, який посилено охороняється».

Детектив натрапив на слід Бормана, але пробратися до його лігва не зміг, писалося далі в газеті. Ердштейн розповів про трагічну загибель кількох своїх агентів, які намагалися ближче «познайомитися» з поселенням нацистів у лісах Латинської Америки.