Читаем Життя за життям полностью

Іззі повернулася з Каліфорнії за кілька днів до смерті Г’ю. Вона сміливо здолала відстань від Нью-Йорка до Лісабона на доволі важкому перельоті «Пан Ам», а звідти до Бристоля — з «Брітіш Оверсіс Ервейс Корпорейшн».

— З вікна бачила два німецьких бойових літаки, — сказала вона. — Присягаюся, я думала, що вони на нас нападуть.

Вона всім розповідала, що вирішила: не пристало англійці пересидіти війну серед помаранчевих гаїв. Не для неї доля пожирачів лотосу (Урсула сказала би, що саме для неї). Вона сподівалася, що їй, як і її чоловікові — славетному драматургу, замовлятимуть сценарії для кіноіндустрії, але отримала тільки одну пропозицію для якоїсь «дурної» костюмованої драми, а та померла, так і не зійшовши зі сторінок. В Урсули склалося враження, що сценарій Іззі зарубали («він просто надто дотепний для них»). Вона й далі писала про Авґуста — «Авґуст іде на війну», «Авґуст збирає металобрухт» тощо. Погіршувало ситуацію ще й те, що, як розповідала Іззі, славетного драматурга обступили голівудські старлетки, а він був такий поверховий, що ними захоплювався.

— А як по правді, нам просто стало нудно разом, — визнала вона. — Так врешті буває в усіх пар, це неминуче.

Це Іззі знайшла Г’ю.

— Він лежав у шезлонгу на газоні.

Їхні старі плетені меблі вже давно погнили, їх замінили значно практичнішими відповідниками. Г’ю обурювався появі складаних меблів із дерева й парусини. Він і в труну радо ліг би у плетеному шезлонгу. Отакі дурниці спадали Урсулі на думку. Краще вже думати про таке, ніж про те, що Г’ю помер.

— Я думала, він спить, — казала Сильвія. — Тож його не будила. А лікар сказав, що це серцевий напад.

— У нього було спокійне обличчя, — сказала Іззі Урсулі. — Ніби він був не проти піти.

Урсулі здавалося, що він дуже навіть проти, але це їх не втішило б.

З матір’ю вона майже не розмовляла. Сильвія, здавалося, весь час стояла на порозі, готова піти.

— Усе валиться з рук, — казала вона.

На ній був старий кардиган Г’ю.

— Холодно, мені так холодно, — примовляла вона, як від шоку.

Міс Вулф дала би собі раду із Сильвією. Може, налила б їй гарячого солодкого чаю, може, сказала б ласкаве слово, яке ані Урсула, ані Іззі були не ладні запропонувати. Може, вони і мстиві, але кожна дає собі раду із власним горем, як може.

— Я з нею поки побуду, — сказала Іззі. Урсула потай подумала, що це жахлива ідея. Може, Іззі просто не хоче лізти під бомби.

— Тоді дістаньте собі талони на харчі, — сказала Бріджит. — А то ваші обіди нас у банкрутство заженуть.

Смерть Г’ю дуже позначилася на Бріджит. Урсула якось застала її у сльозах і сказала: «Співчуваю від щирого серця», — ніби це була трагедія Бріджит, а не її власна. Бріджит жваво витерла сльози фартухом і сказала:

— Треба заварити чай.

Урсула лишилася тільки на два дні і більшість часу провела, допомагаючи Бріджит перебрати речі Г’ю.

(— Я не можу, — сказала Сильвія, — просто не можу.

— І я не можу, — сказала Іззі.

— Значить, лишаємося тільки ми з вами, — сказала Бріджит Урсулі).

Одяг Г’ю був реальний до болю, аж не вірилося, що чоловіка, який його носив, уже немає. Урсула вийняла з шафи костюм і притисла до свого тіла. Якби Бріджит не забрала в неї костюм і не сказала: «Це добрий одяг, хтось за нього буде вдячний», — то вона, може, заповзла б у шафу й там і лишилася б. На щастя, потамувала свої почуття. Відвага перед лицем трагедії — це, як-не-як, чеснота. Батько це схвалив би.

Вони загорнули одяг Г’ю в коричневий папір, перев’язали мотузками й віддали молочникові, щоб той своїм возиком відвіз Жіночій добровольчій службі.

Горе зробило Іззі вразливою. Вона тягалася домом за Урсулою, намагаючись оживити спогади про Г’ю. Вони, мабуть, усі робили те саме, адже неможливо прийняти, що він пішов назавжди. Його місце почав займати примарний образ, перед у творенні якого вела Іззі.

— Я не пам’ятаю, які були його останні слова до мене, — сказала Іззі. — Чи, як на те пішло, мої до нього.

— Яка різниця? — втомлено спитала Урсула.

Врешті, чиє горе глибше — доньки чи сестри? А тоді вона згадала про Тедді.

Урсула спробувала згадати, які були її останні слова до батька. Дійшла висновку, що легковажне «До зустрічі» — як остання насмішка.

— Ми ж ніколи не знаємо, що бачимося востаннє, — сказала вона Іззі, але це звучало як банальність навіть для її власних вух.

Вона надивилася стільки горя, що зачерствіла. Як не рахувати тієї миті, коли вона взяла костюм (смішно, запам’яталося це як «мить із комодом»), вона відклала смерть Г’ю у шухляду, щоб вийняти і гаразд обдумати згодом. Може, коли всі інші виговоряться.

— Річ у тім… — почала Іззі.

— Я тебе прошу, у мене жахливо болить голова, — перебила Урсула.

*

Урсула саме збирала яйця, коли до курника прокралася Іззі. Кури тривожно заквохтали, схоже, скучили за увагою Сильвії, їхньої Матері-Квочки.

— Річ у тім, — не вгавала Іззі, — що я мушу тобі дещо розповісти.

— Так? — сказала Урсула, піднімаючись від особливо сердитої курки.

— У мене була дитина.

— Що?

— Я мати, — сказала Іззі, нездатна стриматися від драматичних заяв.

— Ти народила в Каліфорнії?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы / Современная проза
Уроки счастья
Уроки счастья

В тридцать семь от жизни не ждешь никаких сюрпризов, привыкаешь относиться ко всему с долей здорового цинизма и обзаводишься кучей холостяцких привычек. Работа в школе не предполагает широкого круга знакомств, а подружки все давно вышли замуж, и на первом месте у них муж и дети. Вот и я уже смирилась с тем, что на личной жизни можно поставить крест, ведь мужчинам интереснее молодые и стройные, а не умные и осторожные женщины. Но его величество случай плевать хотел на мои убеждения и все повернул по-своему, и внезапно в моей размеренной и устоявшейся жизни появились два программиста, имеющие свои взгляды на то, как надо ухаживать за женщиной. И что на первом месте у них будет совсем не работа и собственный эгоизм.

Кира Стрельникова , Некто Лукас

Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Любовно-фантастические романы / Романы