Квартира була напхом напхана важкими меблями, обшарпаними килимами і м’ясистими рослинами, що нагадували джунглі. Урсула здригнулася, було холодно й негостинно.
Вони затягли валізу до кімнати, яку виділили їй.
— Тут жила моя мати, — пояснив гер Бреннер. — Це її меблі. На жаль, вона померла минулого року.
Його погляд спинився на масивному готичному ліжку, мовби спеціально створеному, щоб навіювати страшні сни. Це натякало, що фрау Бреннер-старша спочила саме серед цих пухових ковдр. Ліжко притягувало погляд, Урсулі раптом стало неспокійно. Її досвід у потязі з пожирачем салямі досі був болісно свіжий у пам’яті, аж ось вона знову в чужій країні, на самоті з незнайомцем. У голові зринули солоні історії Бріджит про торгівлю білими рабинями.
На її полегшу, тут відкрилися вхідні двері і з передпокою долинув гамір. Гер Бреннер аж засяяв.
— Ось і вони!
Кімнату затопили дівчата, змоклі на дощі, з пакунками в руках.
— Погляньте, хто прибув, — сказав гер Бреннер, чим викликав завзяття у двох молодшеньких. (Завзяття у Гільди та Ганни було більше, ніж у будь-яких інших Урсулиних знайомих).
— Ви вже тут! — вигукнула Клара і стиснула їй руки холодними мокрими долонями. — Herzlich willkommen in Deutschland.
Доки молодші базікали, не даючи Урсулі і слова вставити, Клара швидко обійшла квартиру й увімкнула лампи. Оселя стрімко змінилася — виявилося, що килими вичовгані, але з розкішними візерунками, старі меблі такі відполіровані, що аж сяють, а холодні джунглі перетворилися на затишний садочок. Гер Бреннер розвів вогонь у великій порцеляновій
Стіл поспіхом накрили гаптованою скатертиною і подали вечерю — тарелю сирів, салямі, накраяної ковбаси, салату й темного хліба, що пахнув, як тминовий пиріг місіс Ґловер, і дуже смачний фруктовий суп, що засвідчував: вона справді за кордоном. («Холодний фруктовий суп! — писала вона Памелі. — Що на таке сказала би місіс Ґловер!»).
Тепер навіть кімната покійної матері гера Бреннера стала гостинніша. Ліжко запрошувало у свої м’які глибини, простирадла були облямовані мереживом ручної роботи, а лампа в головах мала гарний рожевий скляний абажур, що наповнював кімнату теплом. Хтось — мабуть, Клара — поставив на столику при ліжку букет маргариток у вазочці. Урсула валилася з ніг від утоми, тож коли нарешті залізла в ліжко (таке високе, що знадобився ослінчик), то вдячно поринула у глибокий сон без сновидінь, і привид попередньої мешканки кімнати її не тривожив.
— Звичайно, ви мусите трохи відпочити, — сказала фрау Бреннер наступного ранку за сніданком (підозріло схожим на вечерю).
Клара «стояла на роздоріжжі». Вона закінчила свій мистецький вишкіл і не знала, куди податися далі. Вона рвалася полишити дім і «жити як митець», тільки бурчала, що «в Німеччині мистецтвом не заробиш».
У Клариній кімнаті було кілька її полотен — великих і різких абстракцій, що не в’язалися з її ласкавою, погідною вдачею. Урсула не могла уявити, як таким заробити на життя.
— Може, мені доведеться викладати, — сприкрено сказала вона.
— Краще смерть, ніж така наруга, — погодилася Урсула.
Інколи Клара підробляла, виготовляючи рамки для фотостудії на Шеллінґштрассе. Там працювала донька знайомої фрау Бреннер, яка й закинула за неї слівце. Клара з тією донькою, Євою, разом ходила у дитсадок.
— Але рамки — це не мистецтво, — сказала Клара.
Власник студії, такий собі Гоффманн, був «особистим фотографом» нового канцлера, «тож я близько знайома з його рисами», пояснила Клара.
Бреннери теж грошима не розкидалися (мабуть, тому і здавали кімнату Урсулі), а всі Кларині знайомі були бідні як церковні миші. З іншого боку, у 1933 році всі були бідні як церковні миші.
Попри брак коштів, Клара постановила, що решту літа вони проведуть по-панському. Вони ходили в чайну «Карлтон» і кафе «Гек» при Гофґартені, де ласували
— Він дуже серйозно ставиться до партії, — пояснила їй Клара англійською. Її англійська була доволі добра, їй подобалося практикувати з Урсулою.
— До карт? — перепитала Урсула.
Клара труснула головою і розсміялася.
— Ні-ні, до політичної партії, до нацистів. Ти що, не знаєш, що з минулого місяця це — єдина дозволена партія?
«Коли Гітлер прийшов до влади, — повчально писала їй Памела, — то підписав Закон про надзвичайні повноваження, німецькою