14 друзей хунты

Так закінчилася друга свобода — отримувати гроші в банку, знімати з картки стільки, скільки потрібно, а не всі, тому що страшно залишитися без грошей.

Для багатьох закінчилася й свобода вибору продуктів. Купують тепер найдешевше, щоб вижити, та російське, хоч і несмачне. Так само і свобода вибору лікування, ліків — через відсутність грошей та фахівців у лікарнях.

А для багатьох закінчилася банальна свобода відвідування лікарень, з причини їх «оптимізації» «урядом ЛНР», тобто закриття. Наприклад, у Свердловську закрили туберкульозний диспансер, інфекційну лікарню та кожно-венерологічний диспансер. Ось так!

А потім населення різко заховало в гаражі машини. Чому? Їх забирали прямо на вулицях міст. Хто? На момент «націоналізації» «ворогів» тут не було. Тільки самооборона, як їх називали, «свої правильні пацани» та російські козаки.

Я пам’ятаю, як у травні 2014 року поблизу ще так-сяк працюючого супермаркету «Абсолют» у Свердловську шахтарі відбили в людей з триколором і колорадками старенький «Запорожець» із позначкою «інвалід» та ручним управлінням. За кермом сидів дід, який пройшов Другу світову війну, а поряд його дружина, «дитина війни». Це не зупинило тих, хто називав себе «визволителями» та захищав Свердловськ від «хунти».

Так закінчилася ще одна свобода — володіння особистим майном. Хоча ні, дві свободи. Ще й свобода пересування.

* * *

До пологового відділення Горлівки підлетіла машина, різко рипнувши гальмами. Чоловік, не закривши двері, побіг до віконця приймального покою і натиснув кнопку виклику. Вибігла чергова, потім медсестри з каталкою. З машини дістали породіллю. Поки її перекладали, на асфальт падали краплі крові, мабуть, відкрилася кровотеча. Відвезли до приміщення.

Чоловік почав дзвонити по телефону. Судячи з віку, це був батько (свекор) породіллі. Напевно, раптово почалася кровотеча, а викликати швидку в «л-днр» дуже проблематично. Обстріли. Немає ані лікарів, ані швидких. Привіз сам. Імовірно, обдзвонював родичів, чоловіка, шукав гроші, ліки, кров… Ми не дізнаємося, що він робив. Ніколи. За всім цим спостерігали троє в камуфляжній формі з нашивками «днр», які стояли неподалік. Адже Горлівка — «звільнене» місто. Комендатура, армія «днр» і жодного укропа.

Підійшовши до чоловіка, що розгублено намагався додзонитися до рідних та все ще стояв біля пологового будинку, люди в камуфляжі почали вимагати телефон. Чоловік відмовився.

Відійшовши трохи в бік, вони розстріляли його з автоматів. Патрулю, що прибув на місце трагедії, пояснили: він навідник ЗСУ. Ну, їм так здалося. І їх не затримали за вбивство.

«Навідників» ЗСУ в зоні розстрілюють щодня. Рахунок загиблих поза бойових дії мирних мешканців іде на тисячі.

«Навідником» можуть оголосити через дзвінок по телефону, фотографію власних дітей, якщо сподобалася машина, через наклеп сусідів, які хочуть зайняти квартиру, через особисте ставлення «ополченців». А можуть просто стрельнути в «мішень», кинути гранату в маршрутку, щоб подивитися, «як кричать». Можуть кинути гранату в під’їзд, у вікно. І неважливо, «свій» ти чи «чужий».

Так закінчилися свободи пересування, спілкування, життя.

Ті, хто живе зараз там, в окупації, незалежно, чи підтримували вони «русскій мір», «новоросію», «лнр», «днр», «Росію», «Путіна», «Кадирова», стають жертвами п’яних, обкурених, бандитів, що дірвалися до влади.

Зараз у «генеральній прокуратурі лнр» йде розслідування, що жахає. Встановлено факти, що козацькі, православні, «новоросскі» загони «народної самооборони» (які ми називаємо терористичними угрупованнями), де служили і місцеві, і їхтамнети, «браві російські хлопці», розчленовували людей, закопували в землю, катували, гвалтували, спалювали — живцем. Список злочинів та рівень виконання вражає цинізмом і неймовірною нелюдяністю, бо осіб, що це скоїли, не можно назвати навіть звірами, бо й звірі людяніші…

Кого вони вбивали? Жінок, старих, підприємців, звичайних перехожих, які попалися на очі, навіть товаришів у службі.

Соцмережі, де спілкуються ті, хто вважає себе «новоросами», справжні православні, руськолюбні люди, заповнені оголошеннями про зникнення жінок, дітей, чоловіків.

Кожен день у річках та озерах спливають трупи, а правоохоронці «л-днр» розкривають у ході слідства могильники, де знаходять обгорілі кістки.

Усе це на «звільненій» від України території. Там немає бандерівців та хунти. Тільки свої. Тож свої в кожного свої. Людина з автоматом, людина з владою проходить на війні дуже важке випробування. Постріли обнульовують мораль.

* * *

«Ви, знаєте, я ненавиділа вас. Ви писали погано про самооборону, наших добробатів, російських. Але ж вони нас захищали. Ми їм вірили, допомагали, годували, молилися за них, — пише мені землячка з міста Червонопартизанськ. — Так, у місті подейкували, що забирають машини. Але в мене її й так не було, і я в це не вірила. Говорили, що це „укри“. Я не ставила собі питання, як вони потрапили в наш вільний край, у звільнене та заповнене військовими РФ та „армії лнр“ місто.