14 друзей хунты

Не помню, сколько тогда мы выпиздовали в тандеме с правосеками за полтора часа, но ни они, ни мы не ушли с позиций. Хорошо помню, как бросал последнюю мину. Миномет от предыдущей скаконул и накренился. Начинался дождь. Пробегающий мимо Сапсан споткнулся и упал, а Руля перецепился через него и, когда падал, миномет выстрелил у него прямо возле головы.

Все ок, жив-здоров, слава богу, но я о том, что чуваку 19 лет. Понимаете?

После того боя парни поняли, что ни я, ни Воркута не выебываемся, и появилось уважение. Взаимное, кстати.

— Парні, можете шториться от служби, бухать, пройобуваться, накупить шевронів з літучкою і навалювать дєшовим блядям в саунах, які ви круті. Ну як нормальним пацанам будете в глаза дивиться? А можна дєлать. Дівідєндов це не принесе і шкурку, скоріш всього, попорте… но чіста, сука, совість вродє як важніше.

— Та ясно, поняв вже, — по-взрослому смотря в глаза, сказал Хохол.

После окончания сроков БР мы убыли на базу, где пацаны преобразились и стали адекватно себя вести. Немного, конечно, на понтах, но те, перед кем они их колотили, того заслуживали. Уже поднаторев в минометном деле, мы смогли сами разведывать и при необходимости поражать цели. Научились работать как со стационарной позиции, так и «по-черному»… Оба (с Воркутой трое) были на всех выездах и БС.

— Хохол, шо там у нас? — зевая, спросил я утром, шлепая умываться.

— Міномьот чистий і готовий, пороха? 50 мін, вишибні та взриватєлі в машині. Нємєц робе колесо.

— Отлічно, які плани?

— Та хтіли покупатись і в город з’їздити, штани собі подивитись, розетки, кабєль і шланг купить.

— Ніхуясє, шопоголіки. Добре, дуйте.

В употреблении алкоголя замечены более не были и не проебывались. Вернее, незачем, бо поняли, шо если в наряд ходишь, миномет готов, ты трезв и опрятен, готов прибыть в 30-минутный срок — иди куда хош, никому ты не нужен, тебе доверяют по умолчанию. Работало. Под самый свой дембель уломал Реву, шоб он уломал ротного (именно так это и работало), шоб тот взял Хохла в разведвыход на прикрытие пулеметчика. Сходил, короче, малый туда, где волки срать не ходят. Говорил, что понравилось ему)

Вчера, кстати, специально звонил поинтересоваться, как с дисциплиной сейчас у них. Все ровно по-прежнему.

Разные малолетки бывают, но есть много тех, кто в свои 18–20 лет ведет себя куда достойней более взрослых кудахтающих «мужей». Приходят и делают свою работу. Кстати, командир взвода этих малолеток тоже 20 лет от роду. Да-да, толковые 20-летние лейтенанты в нашей прекрасной армии тоже есть…

Юрий Руденко

Родился в 1983 году. Киевлянин, образование высшее (Авиационный университет), женат, детей нет.

До мобилизации занимался установкой спутниковых антенн, участник «Революции достоинства».

С самого начала АТО — волонтер. На службу в ВСУ призвался 21.04.2015. Служил в 101-й ОБрО ГШ наводчиком, а затем командиром ЗУ23–2. Демобилизовался в июле 2016-го, проведя непосредственно в зоне АТО 1 год и 1 месяц.

За время службы в армии написал художественно-исторический роман «Психи двух морей» о событиях лета 2014 г., который был издан в октябре 2016-го.

На данный момент работаю в фонде поддержки армии «Повернись живим». Пишу второй роман.

101 кінська сила

N

3000 обертів на хвилину, 5-та передача. Вечір співає в дзеркалах, а шини тиснуть пилюку в теплий асфальт дня, що минає. Політ на наднизький висоті, над ямами й вибоїнами, паріння над Дніпром. Московський міст, середній ряд. Праворуч, із характерним підвиванням, ліниво суне сонний тролейбус, зустрічна смуга грає у вантах тисячами вогників.

Ритмічне, удвічі швидше серця, клацання поворотника, плавне перелаштування вліво. Педаль до поліка. З напіввідкритого вікна чути шум, потужний рик мотора. Сто одна кінська сила, жадібно сьорбаючи бензин, легко крутить товсті, у два пальці, напівосі. 4000 обертів на хвилину.

Петрівка. Горить червоний, як завжди, не пам’ятаю, щоб було інакше. 3500… 3000… 2000, у правий ряд, не вимикаючи передачі. Двигун дихає повітрям, і за інерцією машина наближається до стоп-лінії. А на капоті уповільнюється віддзеркалення неба і мерехтіння ліхтарів освітлення. Жовтий.

Зелений, знов тиснеш педаль, з низів 101 кінська сила витягає тонну теплого металу і, просвистівши, наче куля, повз інші машини, ти попереду потоку. Свобода від бордюру до відбійника, від бампера до обрію. Темп.

Кирилівська церква, віраж ліворуч, праворуч і нагору, наче бойовий розворот винищувача. Десь у глушнику явно дірка, звук басистий, соковитий. Це дивний момент, коли несправність приємна, і хай так буде.

Зверху кліпає червоними очима, дивиться на місто, що ніколи не спить, телевежа. Телецентр «Олівець» і кладовище, де, нібито цураючись своїх високорангових попередників, скраєчку щільно полягали побратими. Дорогожичі, під міст, лівий ряд грюкає в підвіску залізом ливньовок, а попереду знов червоний. 2000…