Абіссінець

Дивлячись на секретаря, кожний охоче подумав би, що ці слова походять від щирої цікавості. Насправді ж він був, як завжди, на службі. Консул, захоплений думкою відрядити нову амбасаду, цього разу — офіційну, вирішив, що непогано буде знати все про небезпеки, котрі чекатимуть на неї. Мюрад тут виступив поганим помічником. Отже, залишалося змусити Понсе розповісти про подорож. Однак консул не був налаштований його про це просити, а ще менше — допускати, щоб через таку цікавість в аптекаря склалося враження власної важливості.

Ця вечеря наштовхнула месьє де Майє на думку підлестити Понсе та почати витягувати в нього розповіді прилюдно, тобто не виказуючи йому особливого інтересу. Месьє Масе отримав доручення змусити його розповісти якомога більше, спрямовуючи розповідь хитрими питаннями, і закарбувати її всю у своїй дивовижній пам’яті. Під поглядом Алікс Жан-Батіст захопився. Йому було начхати на недоладних буржуа, які сиділи навколо. Лише своїй коханій, їй одній, погоджувався він, хвилюючись, розповісти про небезпеки, яким вони піддавались, про страждання та про радощі, які йому хотілося розділити з нею, хоч і по закінченні всього.

Найважче було Масе спрямувати розповідь мандрівника в річище практичних питань. Понсе заглиблювався в подробиці, які секретарю здавалися зайвими. Він пустився, наприклад, у нескінченний опис кавової церемонії в Ефіопії. Але пані обожнювали подібні сюжети, та дулися на Масе, коли він пробував повернутися до короля Сенаару або до стану шляху до озера Дана. Незабаром йому довелося вийти з розмови та дозволити Понсе зі сміхом відповідати на найбезглуздіші запитання.

Перед десертом гладка дружина якогось купця, червона та пожвавлена напоями, наважилася взяти участь у розмові та гукнула Жану-Батісту тоном, що походив з її минулого життя базарної торговки:

— Месьє, кажуть, що абіссінки дуже вродливі. Чи не привезли ви собі звідти дружину?

Усі подивилися на Понсе.

— Дружину? — спитав він, опустивши очі.

Усі на мить замовкли. Жан-Батіст підняв голову та ненадовго затримав погляд на Алікс; у цьому погляді містилося все полум’я їхнього кохання.

— Насправді, мадам, — сказав він, не звертаючи жодної уваги на ту, яка задала питання, — я вирушив у цю подорож як раз для того, щоб здобути собі дружину. І я гадаю, що зробив це.

Він промовляв ці слова з такою серйозністю, що товариство ще кілька секунд не знало, що подумати.

— Він жартує! — пролунав нарешті чоловічий голос.

Усі раптом розслабилися, дехто засміявся.

— Ви жартуєте, чи не так? — скрикнула сусідка Жана-Батіста, нахилившись до нього.

— Звичайно.

Усі ахнули, і бесіда знов пожвавилася. Але месьє Масе, який не міг подивитися на мадемуазель де Майє без того, щоб захопитися її вродою, хоча й забороняв собі це, помітив погляд, яким вона обмінялася з Жаном-Батістом, і не помилився. Потім він придивився до них уважніше, і заніс спостереження до належного кутка своєї пам’яті.

Вечеря скінчилася; запрошені повставали з місць, щоб піти пити каву до прийомної зали з портретом Короля. Ті, які сиділи за столом біля Понсе, були веселі та налаштовані розповідати розхожі анекдоти. Ті, що сиділи за першим столом, мали похмурі та обурені обличчя. Вони без кінця тихо обмінювалися недобрими зауваженнями стосовно поведінки повноважного посла імператора Абіссінії. Він не лише неохайно їв руками, а ще й не припиняв задавати найдивовижніші питання щодо ціни на курятину, способу її приготування, кількості масла, що його кладуть до соусів, при чому можна було подумати, що то говорить кухар. Розігрітий вином, він навіть припустив легковажність скористатися сукнею своєї сусідки, щоб витерти об неї свої пальці. Ці недоладності, нарешті, довелося припинити, коли, проковтнувши морозиво, посол спробував закарбувати крижаний цілунок на шиї дружини найзаможнішого банкіра колонії. Це мало б погані наслідки, коли б месьє де Майє, з яким кожний порівнював свої дії, нібито він був — і він їм був-таки насправді — еталоном гарного смаку, не запросив усіх вийти в іншу залу, вдавши, що не має, чим дихати.

Поки лунали анекдоти, і свідки прикрих сцен обмінювали сумні розповіді про них на пікантні історії першого столу, Алікс пішла до матері та сповістила її, що в неї почалася жахлива мігрень. Мадам де Майє знала, яких зусиль коштувало доньці витримати цю вечерю, бути присутньою на якій та спочатку твердо відмовлялася. Вона поцілувала її в лоб та побажала на добраніч. Жану-Батісту вирватися виявилося складніше. Його переслідували двадцятеро пань. Він пообіцяв дев’ятнадцяти з них прийти на вечерю, що водночас і привело їх у захват, і трохи зменшило їхню наполегливість. Бо двадцята знайшла оригінальнішим ні про що його не просити, чому негайно позаздрили інші.