Абіссінець

«Я представив справу віснику Негуса таким чином, ніби то турки заважають його подорожі, що, строго кажучи, не є істиною. Паша Каїру не має влади заборонити таку місію, якщо б ми дійсно її хотіли. Однак, вірним є те, що абіссінська амбасада за теперішніх умов дуже б не задовольнила Порту, що могло б мати прикрі наслідки для наших відносин. Себто моя версія підтверджується опосередковано, і це дійсно через турків подорож не є можливою. Я твердо тримаюся цієї лінії та маю всі причини думати, що особа, яка представляє тут Короля королів, скаржитися не буде.

Проте, дозвольте мені прокоментувати справу дещо детальніше. Було би прикро, якщо б це абіссінське питання, яке зараз значно просунулося, не знайшло би в подальшому розвитку, згідного з нашими інтересами. Отже, я пропоную взяти справу з рук єзуїтів та продовжити її власними засобами. Який тут був інтерес єзуїтів? Навернути країну. Вони цього не досягли, оскільки отець де Бревда не дожив до кінця подорожі. Однак, вони розцінювали б місію як успішну, якщо б могли доставити до Франції трьох абіссінців, які досі подорожували з месьє Мюрадом. Виховані відповідним чином у школах святих отців у Парижі, ці тубільці могли би згодом вирушити до своєї країни з більшими шансами навернути її, ніж мали чужинці. Ось на що розраховує орден єзуїтів. Я притримуюся думки, що в цьому пункті треба їх задовольнити. Натхненні успіхом та зайняті приготуваннями своїх нових абіссінських протеже та майбутніх посланців, ці отці не будуть більш цікавитися, принаймні деякий час, ідеєю про амбасаду до Негуса. Ми їх задовольнимо, і матимемо знов поле для незалежної від них діяльності. Я пропоную використати це поле для відрядження якомога швидше, за підтримки сіра Мюрада, від якого ми тим самим зможемо звільнитися, гідної цієї назви амбасади до Абіссінії.

Місія сіра Понсе має головним здобутком те, що довела нам можливість такої подорожі, та значно меншу її небезпеку, ніж можна було гадати. Відряджаючи справжню амбасаду, ми не залежатимемо більше від фантазій аптекаря, та не ризикуватимемо скомпрометувати все через викриття у складі нашої місії більш чи менш замаскованих церковників. Така амбасада, яку очолюватиме справжній дипломат, зможе збудувати міцні підвалини для політичної угоди з королем Ефіопії. З іншого боку, вона буде здатна зав’язати вигідні для Індійської компанії комерційні стосунки з цією країною, де золота в достатку, де чимало природних багатств чекають розробки, та яка складає вільний від усілякого суперництва відрізок шляху до віддалених частин сходу.

Кому, спитаєте ви мене, довірити керівництво такою високою місією? Мені ж здається, хоч я поки що не дуже добре його знаю, що кавалер Ле Нуар дю Руль, про прибуття якого ви сповіщаєте мене в останній депеші, та який посяде під моїм началом посаду віце-консула в Дам’єті, має в достатку необхідні якості для такої справи.

Я знаю, з якими задумами, відповідаючи моїм родинним зобов’язанням, ви зробили мені честь подібним вибором. Сподіваюся цією пропозицією показати вам, що я не віддаю перевагу моїм батьківським інтересам, зашкоджуючи при цьому інтересам Короля. Однак, дозволяю собі сподіватися, що ці інтереси об’єднаються, та що месьє Ле Нуар дю Руль, сповитий славою та з багатством, яке я допоможу йому здобути, буде завдяки цьому тим більше здатним зробити честь моїй родині, з’єднавшись в подальшому з моєю донькою».

Розділ 7

Почувши новини, принесені Мюрадом, Жан-Батіст зрозумів, що партію програно. Союз консула з Пашею — будь то лише випадковий збіг інтересів, чи справжня згода — руйнував усі шанси довести амбасаду до Версалю. Якщо Мюрад погодиться передати послання консулові, той донесе його до Короля, перекрутивши, як йому заманеться, та й не варто було розраховувати, що дипломат хоч якось сприятиме інтересам Понсе, якого він зневажав.

Стільки зусиль, усі ці дні в дорозі, ці випробування, виявляється, були ні до чого. Жан-Батіст мало не поринув у відчай, коли до нього надійшли одна за одною дві добрі новини, які, нічого не змінивши у віддалених перспективах, одразу налаштували його на близьке щастя.

Тієї миті, коли він у затінку тераси сперечався з метром Жюремі та, роздивляючись на справу то з одного, то з іншого боку, знаходив подорож до Версалю цілком неможливою, стражник консульства приніс йому записку від месьє де Майє. Той запрошував «сіра Понсе» назавтра на вечерю на честь «його превосходительства представника Його Величності короля Абіссінії». Список запрошених додавався. Єдиним, що зацікавило в ньому Понсе, було таке: «Монсеньйор консул Франції, мадам де Майє та їхня дочка».