Абіссінець

— Сподіваюся, незабаром з’являться клієнти, — подумав він. — Бо з такою швидкістю, як витрачають гроші в цьому місті, мій золотий пісок швидко зникне. А хто знає, скільки ми тут пробудемо?

Однак, єзуїти теж не сиділи сиднем. Події в Іспанії схвилювали двір і сильно зайняли короля. Але отці вміли чекати та, упродовж цього часу, надали ваги ефіопській справі в межах свого ордену. В його рядах було багато духівників вельможних осіб, починаючи з духівника самого короля. Скориставшись цією нагодою, вони у ста впливових домах розповсюдили чутки про цю казкову місію та сповістили про присутність у столиці учасника події. Відбулося кілька вечерь зі святошами, в яких він завжди відмовлявся брати участь під тим приводом, що першим його розповідь має почути Король. За це йому м’яко докорив отець Плантен. Насправді ж, священикові самому було дуже приємно відвідувати ці престижні доми й говорити там з багатими та знатними чоловіками, з вродливими жінками — словом, з усім цим бомондом, серед якого не проти були б потертися його коноводи-предки. Якщо є така справа, на якій звичайно добре знаються священики, то це вміння пожинати плоди з таємниць. З того незначного, що отець Плантен знав про подорож Понсе та нещасного отця де Бревдана, ним була розвинута повчальна розповідь, яка вражала навіть своїми недомовками, до того ж, підкоряла фіналом, бо йшлося там, ні більш, ні менш, як про повернення цілого благородного народу до істинної віри. Невидимий Понсе набував в уяві аристократії міфічного розмаху.

Тим часом Жан-Батіст грав у карти з відвідувачами «Чорного красеня», підсунувши ноги до каміну зали, в сонячні години гуляв у садах Тюільрі, та, повертаючись додому, поливав зерна гібіскуса, які посадив у жардиньєрці. Наступного ж дня після своєї появи він познайомився з першим хворим, сином служниці, якого привів до його кімнати сам господар, месьє Рауль. Підліток мав сильну ангіну. Жан-Батіст дав йому ліки, не взявши ніякої платні. Хворий вилікувався за два дні, то була справа самої природи, але лікар мав вправність видати її за свою заслугу. Його добра слава швидко зростала, і він почав отримувати від неї прибутки.

Ось так, упродовж першого ж тижня в Парижі, Жан-Батіст склав собі два вельми несхожих реноме: посла — у принців, які його не бачили, та цілителя — в бідному кварталі, де він мешкав. Насправді ж він здобув собі ще й третє, про яке не знав, і яке не дуже його прикрашало. Через відстрочку королівської аудієнції листування месьє де Майє з капуцинами нагнало подорожніх, і почало свою таємну підривну справу. Граф де Поншартрен був тепер проти них міцно упереджений, а весь нижчий клір, тісніше пов’язаний з Римом, ніж з єзуїтами, шепотів, що амбасада була вигадкою, а Понсе — брехуном.

Отець Плантен розсудив, що цю кампанію треба негайно нейтралізувати, якою б вона поки що не була невинною. Виходило необережним чекати аудієнції, яка могла ще відкластися, бо Його величність готував свого внука до від’їзду до Іспанії, і мав у стислий час дати йому кілька настанов щодо керівництва державою. Отже, єзуїт викликав Понсе до колежу Людовіка Великого. Той з’явився ранком, між двома візитами до хворих, з червоними від морозу щоками.

— Любий друже, — сказав отець Плантен єлейно, — деякі заздрісні уми — ми їх добре знаємо, і наш орден звик до їхньої сповненої ненависті критики — докладають зусиль для того, щоб піддати сумнівам істинність вашої подорожі до Абіссінії. Ми маємо протиставити їм формальне та швидке спростування. Чи не могли би ви, оскільки ми вже прибули на місце, передати мені листа, що його доручив вам Негус? Я одразу ж накажу його перекласти, завірити, і ми опублікуємо його в газетах, які, цього разу, послужать істині та нашій справі.

Жана-Батіста до такої міри розважило паризьке повітря, що, крокуючи до вулиці Сен-Жак, уважно роздивляючись на швидкі кабріолети, групи сірих мушкетерів, візки, в яких їхали молоді пані, він цілком забув про свої справи з єзуїтами, та, зокрема, про свою вигадку про цей нібито існуючий лист. Насправді то був просто шматок паперу, на якому він сам щось написав нашвидкуруч, а замість печатки зробив відбиток на воску старою кочергою.

— Лист Негуса? — повторив він з відсутнім поглядом.

Потім, пригадуючи:

— А! Згадав. Пробачте мені, я страшенно змерз. Отче мій, це неможливо.

— Чому ж?

— Я його загубив.

Отець Плантен не був би так приголомшений, навіть якби до кімнати влетіла блискавка, й розколола в ній стелю.

— Ви кажете мені це… так природно! Загубили. Але ви усвідомлюєте, що накоїли?

Потім, узявши себе в руки, людина в чорному додала голосно:

— То знайдіть його! Це неможливо. Переверніть усе. Якщо треба, поверніться до Марселю, дивлячись весь час на землю.

— Ні, — сказав Понсе, який хотів зараз же покінчити з цією казкою, — запевняю вас, це ні до чого. Я загубив його на судні.

— То відрядимо кур’єра до Марселю. Галера поки що має знаходитися там, або крейсер може її перехопити.

Жан-Батіст хитнув головою.

— Марно, кажу вам.