Абіссінець

— Звісно, — сказав він, — я даю вам слово, обіцяю застосувати усі засоби, які тільки зможу, щоб полегшити вам вашу місію.

— Даєте слово?

— Даю.

— Добре. Матимете лист цього вечора, — сказав отець Паскуалє, — який нарешті отримав те, за чим прийшов, я повернуся за кілька днів пояснити вам наші плани та потреби.

Відтак італієць залишив консула так само нечемно, як і увійшов. Але месьє де Майє починала подобатися ця щира брутальність, що так приємно контрастувала з підступною ввічливістю прихильників святого Ігнатія.

* * *

Лише за якийсь тиждень кілька слуг навели порядок у павільйоні в Гізі. Вони повідчиняли всі вікна та впустили свіже повітря навіть у найбільш віддалені та найменші кімнатки. Потім кілька разів зробили обкурювання, щоб запобігти лихоманці. Нарешті, всюди розставили посуд і розстелили чисті скатертини, які привезли з собою на двох возах.

Алікс приїхала наступного дня по закінченню цих приготувань разом з Франсуазою — її мати, як домовилися, залишилася в Каїрі. Троє служників, котрих узяли з собою, були цілком віддані жінкам, які насилу відібрали їх серед інших бажаючих їхати, бо весь дім консула був налаштований проти нього через скупердяйство та презирство, з якими він ставився до підлеглих. Невеличкий гарнізон турків, яких надав ага яничарів, розташувався від будинку дуже далеко, і не мав права зазирати в середину маєтку.

Мадемуазель де Майє, з єдиною стрічкою в кучерях, одягнена в синій корсет без мережива та в чорну оксамитову сукню, вийшла з візка о третій годині по обіді. Про цей будинок їй розповідали, але сама вона його не бачила. Та ось він стояв перед нею — будівля в мавританському стилі, оточена дерев’яними аркадами з гострими арками, на довгій підвищеній косі, яку в сезон розливу з двох боків омивала вода. Вікна в будинку були забрані кедровими жалюзі у вигляді арабських решіток. Його вінчала восьмикутна вежа, дах якої мав форму османського шолома. На верхівці її дугоподібного силуету не вистачало лише магометанського півмісяця. Раніше ця емблема там була, але Паша, даруючи цю резиденцію одному з консулів Франції десь за п’ятдесят років до того, делікатно наказав її зняти.

Будівля стояла на пагорбі, який височів над берегом річки та рятував її від щосезонних паводків. З трьох боків її оточували наносні землі, які, хоч і належали до родючих, консулом ніяк не використовувалися. Там росла густа трава, утворюючі навколо будинку щось на зразок зеленого газону. Четвертий бік, що збігав схилом до річки, було засаджено великими деревами, які вкривали землю своєю тінню, і заважали рости там будь-чому іншому. Тому під цим покровом до самого берегового очерету розстилався килим жовтого сухого листя. Через заборону, про яку ніщо не свідчило, але яку всі човнярі напевно передавали один одному з вуст у вуста, білі вітрила фелюг, рухаючись повз маєток, ніколи не наближувалися до берега. Метрів за двадцять понад водою здіймався дерев’яний місток, до якого була прив’язана стара барка.

Алікс обійшла навколо будинку, на дерев’яній терасі салону глибоко вдихнула кислуватий річковий повів. Але цій насолоді вона віддавалася недовго.

— Не будемо зволікати, — сказала вона Франсуазі, — почнемо негайно виконувати наш план.

Розділ 3

Листопад видався холодний. Жан-Батіст грів собі руки під гривою коня, і приїздив на зупинки, тремтячи від холоду. Він добився від своїх супутників дозволу їхати попереду та зустрічатися з ними біля застав кожного великого міста. Нарешті він мав ілюзію, що подорожує сам та за своєю волею; він заходив до сіл, говорив з мешканцями, слухав старих на майданах. У Ліоні купив собі візницький плащ і капелюх з червоною пір’їною. Тоді ж дізнався про смерть короля Іспанії.

Після трьох днів подорожі вершник і карета зустрілися у Фонтенбло. Пізно вночі вони прибули до будинку єзуїтів. Пориви вітру без кінця хитали мідні ліхтарі. Почало дощити. Чорні дерева, що стояли вкрай дороги, сильно нахилялися під буревієм. Жан-Батіст сміявся, відкритим ротом ловив холодний дощ, якого йому так не вистачало в ці роки під тропіком, хоч він цього й не помічав. Наступного дня вони вже дісталися до Парижа, обминули біля італійської застави селянський віз, і, проміж чорних силуетів, що перебігали вулицю, поки знов не почався дощ, поїхали в напрямку Б’єври. Їх поселили в одній з будівель колежу Людовіка Великого. Флео, який мав родичів у селі Отей, першого ж дня лишив їх.

— Повіз свій звіт міністру Поншартрену, — сказав отець Плантен з недоброю міною, коли поїхала карета з дипломатом.