Читаем Абіссінець полностью

На щастя, в наступні години небо трохи вкрилося хмарами; стало не так гаряче, а земля на цій ділянці пустелі була вкрита тонким пилом, м’якішим для ніг. Увечері, на бівуаку, Гаджі Алі прийшов сказати їм, що залишилося не більше дня ходу до великої оази, де вони зроблять зупинку на кілька днів. Потім він лишив їх, щоб розділити вечерю з головним караванником: Гасан Ель Більбесі вирішив пожертвувати пораненим верблюдом, чиє волокнисте м’ясо якраз варилося на великому вогнищі.

Наступного дня знов було дуже спекотно, і Жозеф страждав ще більше. Нарешті проти ночі вони досягли великого пальмового гаю, який древні називали оазою Парва, а араби — Ель Вахом. Це був останній пункт на їхньому шляху, який підкорявся владі Паші. Маленький архіпелаг пальмових гаїв, з’єднаних проміж собою вузькими коридорами рослинності, перекривав язики кам’янистої пустелі. Усі разом вони мали площу великого міста. Безліч джерел змочувало тут чорну землю і напувало жорстку, високу та густу траву. Оброблювалися численні оточені камінням ділянки. На них вирощували сену та гіркі гарбузи колокінти. Вузенькими стежками крізь гаї ходили невеличкими валками темношкірі діти, які легко переносили на голові величезні калебаси з обрисами полішинелів. Гаджі Алі був за свого в одному з гаїв, де гостинна тамтешня жителька давно прилічила його до своїх вірних клієнтів. Для Понсе він здобув халупу, сплетену з пальмового листя, у якій було одне ліжко. Верблюдів напоїли біля криниці; спутали та відпустили пастися. Жан-Батіст уступив ліжко Жозефові, а сам натягнув проміж пальмових дерев свого гамака.

Розділ 3

За два дні після прибуття до оази до Жана-Батіста прийшов Гаджі Алі та запропонував йому в знак дружби випити чаю. Після доброї години беззмістовних розмов караванник попросив лікаря піти з ним до солом’яної хижки.

— Подивіться на це, — сказав купець, коли вони залишилися наодинці.

Він підняв один з рукавів своєї просторої туніки і відкрив руку, плече якої було вкрите гнійними корками досить бридкого вигляду.

— Коли ти захворів? — спитав Понсе.

— Близько трьох років тому. Воно часом зникає, потім знов повертається.

— Чухаєшся?

— Без кінця, день і ніч. Спаси мене Пророк. Коли він відвертає від мене свій зір, я роздираю тіло до крові.

Понсе наказав йому вдягатися. Вони вийшли на двір і Гаджі Алі знов сів біля чайника. Лікар пішов до своїх речей, які склав біля входу до халупи, і приніс закорковану пляшечку.

— Будеш намащувати це на хворе місце щоранку і щовечора. За три дні знов поговоримо.

Гаджі Алі поцілував йому руку, обережно взяв пляшечку і пішов до своєї коханої, щоб попросити її, поєднуючи приємне з корисним, натерти йому плече.

До Жана-Батіста підсів Бревдан, який здалека стежив за тим, що відбулося. Священик очевидно вже оговтався від страждань попередніх днів, але зберігав свій недовірливий та полохливий настрій.

— Чого він так довго чекав? Він міг сказати про свою хворобу ще до від’їзду, — сказав він, проводжаючи караванника недобрим поглядом.

— Звісно, що ні. Уявіть, що моє мистецтво виявилося б неспроможним до нашого від’їзду з Каїру: подорож би скасували, та й годі. Вирішили би, що я не зможу вилікувати Негуса. Тепер же ми сплатили Гаджі Алі, ми в його владі. Якщо доведеться нас позбутися, він зробить це з великим зиском для себе.

Вони замовкли, і Жан-Батіст помітив, що похмурі думки безнадійніше, ніж коли-небудь, захопили розум єзуїта.

Насправді ж отець де Бревдан майже не вірив у лікарський талант Жана-Батіста. Під час їхніх ботанічних розвідок священик мав нагоду встановити хиткість знань аптекаря. Багато разів Бревдан навіть виявлявся обізнанішим, ніж він. Здавалося, Жана-Батіста це не дивувало. «Ботаніка не є медициною, — казав він, — головне — це якесь захоплення, якесь передчуття, котре надає можливість розгледіти симпатію між живими істотами, та визначити між людиною, яка страждає, і рослиною, яка може їй допомогти, стійку та непорушну відповідність».

Бревданові ця нісенітниця здавалася не більш, не менш, як чаклунством. Він мав великі сумніви щодо дії цих химер на Гаджі Алі сьогодні та на Негуса завтра. Але повертатися назад було запізно, і доля єзуїта, що б там не відбувалося, так і лишалася пов’язаною з цим дивакуватим травником.

Щоб перевести мову на інше та розрядити напругу, Жан-Батіст завів розмову про походження назви оази, Ель Вах.

— Я гадаю, що це перекручене Ель Гавех, повітря. Вони обрали цю назву через прохолоду, яка тут панує, та через вітерець, який щоразу ворушить пальмове листя.

Бревдан скоріш схилявся до Галауе — насолода. Вони вирішили попросити розв’язати цю філологічну суперечку кого-небудь із тубільців. Першим, хто їм зустрівся, був старий, який поганяв дрючком двох віслюків, нав’ючених фініками.

Араби люблять свою мову, жоден не відмовиться посперечатися про зміст якого-небудь слова. Старий, який мав геть зморщене обличчя мумії, вислухав міркування двох подорожніх зі сміхом. Коли вони виклали всі свої гіпотези, старий тикнув Бревдана у груди своїм дрючком, ніби то була шпага, і сказав:

— Ні!

Потім зробив те саме з Понсе.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Текст
Текст

«Текст» – первый реалистический роман Дмитрия Глуховского, автора «Метро», «Будущего» и «Сумерек». Эта книга на стыке триллера, романа-нуар и драмы, история о столкновении поколений, о невозможной любви и бесполезном возмездии. Действие разворачивается в сегодняшней Москве и ее пригородах.Телефон стал для души резервным хранилищем. В нем самые яркие наши воспоминания: мы храним свой смех в фотографиях и минуты счастья – в видео. В почте – наставления от матери и деловая подноготная. В истории браузеров – всё, что нам интересно на самом деле. В чатах – признания в любви и прощания, снимки соблазнов и свидетельства грехов, слезы и обиды. Такое время.Картинки, видео, текст. Телефон – это и есть я. Тот, кто получит мой телефон, для остальных станет мной. Когда заметят, будет уже слишком поздно. Для всех.

Дмитрий Алексеевич Глуховский , Дмитрий Глуховский , Святослав Владимирович Логинов

Социально-психологическая фантастика / Триллеры / Детективы / Современная русская и зарубежная проза
Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее