Читаем Абіссінець полностью

Обидва вони гадали, що їх ведуть до ванної кімнати, де вони зможуть ополоснути свої солоні від сліз обличчя та палаючі від спецій губи. Натомість вони опинилися в напівтемних покоях з безліччю прикрас та подушок. Господині без жодного слова скинули з себе одяг, а потім, оскільки вони вже впоралися з їжею, взялися до виконання інших бажань своїх гостей. Несмілі спроби вчинити опір швидко переконали їх у правоті Макіавеллі: того, чому не можна завадити, треба бажати, писав флорентієць. В ім’я цієї очевидної істини вони взяли посильну участь у цьому заході. Після довгих днів подорожі пустелею їм повернули втіхи, смак яких вони вже забули, і які приймати в цей несподіваний спосіб були здивовані, але ніскільки не засмучені. Трохи згодом вони повернулися до салону, де залишалися інші запрошені. Деметріос поквапився скласти товариство франкам. Вони привітали чоловіків, які, здавалося, були ними зачаровані, причому серед них, можливо, були чоловіки їх компаньйонок, та жінок, які зі звичною поважністю прийняли їхні глибокі реверанси.

Спати вони лягали здивовані більше, ніж будь-коли. Ці тілесні вправи аж ніяк не відігнали від Жана-Батіста думки про Алікс, навпаки навіть змусили його ще більше, ніж коли-небудь, шкодувати за свою самотність. Він мріяв про кохану та, мішаючи недавні відчуття зі спогадами про дівчину, провів чудову ніч.

Наступного дня вони прокинулися пізно, ходили на базар прянощів, де бачили на прилавках купи рідкісних рослин, які приносив їм мусульманин, у якого вони жили. Поговорили з торгівцями та познайомилися з двома селянами, які займалися збором ефірних та лікарських рослин у найвіддаленіших та, нерідко, в найнедоступніших місцях. Розпитуючи їх про способи застосування цих різноманітних зерен та листя, Понсе та метр Жюремі з жахом помітили, що в цій країні більше за всі інші вивчена та використовується фармакопея отрут. Тут вони впізнали напрямок, який дуже добре був відомий їм уже в Європі, та який давно зробив з науки про смертоносні зілля — науки точної та такої, що піддається перевірці, багатої та сильної родички медицини — науку приблизну, спірну та, сказав би дехто, значно менш корисну.

Увечері вони гостювали в іншій оселі. Навчені гірким досвідом попередньої вечері, пили мало, зате старалися самі якомога більше напхатися їжею. Побачивши такий запал, присутні на вечері жінки знайшли своє втручання зайвим, і наші подорожні змогли зупинитися, коли забажали. Головне ж — після вечері вони сіли біля служниці, яка готувала каву, й почали безупинно торсати сусідів питаннями, у яких виявилася їхня велика зацікавленість абіссінською літературою. Те, що здавалося спочатку лише хитрістю, аби уникнути нової жіночої атаки, зробилося для них нагодою відкрити, наскільки охочі абіссінці до поетичного мистецтва.

Деметріос зазнав чималих труднощів, тлумачачи італійською уривки, які їм цитували. Він пояснив, що краса цих віршів полягає в контрасті, який ефіопи порівнюють з контрастом між воском та золотом. Віск є матеріалом для форми, в котрій відливається золота прикраса. Форма нічим особливим не примітна та складається з дешевої речовини, але, коли її ламають, у середині знаходять приховану коштовність. Поетичні фрази можуть, завдяки тонкій грі слів, містити під оманливою та тьмяною оболонкою поверхневого смислу смисл інший, повний глибини, блиску та мудрості. Переклад завжди був не в силі передати це перетворення. Але Жан-Батіст зі своїм другом слухали декламацію гостей: спочатку вони цитували прекрасні строфи в їхній восковій формі з мімікою, яка відбивала втому та нудьгу, а потім, з ледве помітними змінами тону та смислу, абіссінці вимовляли золоті рядки, і їх обличчя виражали захоплення й насолоду.

Усі були взаємно зачаровані. Жан-Батіст із приятелем раділи, повертаючись додому, що були обачними та з-поміж усіляких інших розваг віддали перевагу поетичним вправам. Таким чином, вони могли лягти раніше та прокинутися з ясними головами. Перед сном востаннє домовилися про те, як поводитимуться з самодержцем. Жан-Батіст знов запропонував своєму товаришеві ні в що не заглиблюватися та говорити з Королем лише про симптоми хвороби. Метр Жюремі, якого з’їдала справжня пристрасть до істини, наполягав на більшій відвертості: щоб хоч дати йому зрозуміти — хвороба може виявитися більш небезпечною. Однак, вибір між воском та золотом завжди робити нелегко. Вони позасинали, так ні про що і не домовившись.

Перед світанком, як і зголосились з Деметріосом, він розбудив їх та знов повів до вежі на зустріч з Імператором.

Вони знайшли його вкрай схвильованим. Ледве увійшли, як Ісус звернувся до них з широкою усмішкою:

— Ви мене вилікували!

Жан-Батіст та метр Жюремі мовчали.

— Мене полишила сверблячка. Мене більше не коле. Найбільші засохлі вавки повідпадали, а мокрі місця висохли. Слово честі, якщо б я забув свої — та ваші — переконання, я сказав би, що це диво. Дивіться.

Він почав скидати з себе туніку, немов сорочку, тобто не розв’язуючи пояса, а виймаючи руки з одного, та потім з другого рукава.

Понсе взявся оглядати виразку.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Текст
Текст

«Текст» – первый реалистический роман Дмитрия Глуховского, автора «Метро», «Будущего» и «Сумерек». Эта книга на стыке триллера, романа-нуар и драмы, история о столкновении поколений, о невозможной любви и бесполезном возмездии. Действие разворачивается в сегодняшней Москве и ее пригородах.Телефон стал для души резервным хранилищем. В нем самые яркие наши воспоминания: мы храним свой смех в фотографиях и минуты счастья – в видео. В почте – наставления от матери и деловая подноготная. В истории браузеров – всё, что нам интересно на самом деле. В чатах – признания в любви и прощания, снимки соблазнов и свидетельства грехов, слезы и обиды. Такое время.Картинки, видео, текст. Телефон – это и есть я. Тот, кто получит мой телефон, для остальных станет мной. Когда заметят, будет уже слишком поздно. Для всех.

Дмитрий Алексеевич Глуховский , Дмитрий Глуховский , Святослав Владимирович Логинов

Социально-психологическая фантастика / Триллеры / Детективы / Современная русская и зарубежная проза
Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее