Частина друга (СИ)

Другий залицяльник - якийсь медовар, що проживав в пвнчнй частин Свтолсся. Здаться, Корчакова мала з ним яксь длов справи. Згдно описам, цей чолов'яга колись вже був одружений. У нього був великий хутр, деклька помчникв... Правда недолки теж промайнули: вк та глухомань.

-Тот щйо отшльнк! - додала одна з двчат.

Про третього сказали мало. Тльки те, що вн знатний мисливець, та непоганий собою. Якщо я правильно розчув, його прзвище ­- Вижлятников.

Вс тро намагалися посвататися до "тако багато наречено", а вона "все носом крутить", - казала друга двчина. робила те з таким виглядом, наче мала з того якийсь зиск.

Зрозумвши, що я уважно слухаю розмову, двоча зграйка миттво розбглася. Одна з базк рушила до мене.

-Чаво зволт? - прощебетала вона. Паном назвати мене не зважилася. Аж надто просто я був одягнений.

-А що ?

-Ну.., - двчина знизала плечима, - ну... ватрушк з творогом... прог з ягодам...

Розумючи, що розповдь затягнеться надовго, я прямо спитав про смаженого гусака.

-Нма! сть курца!

-Ну, нехай... А ще узвару якогось, та цю... ватрушку з сиром.

-Всйо? Щас прнсу, - двчинка пурхнула, залишивши мене сам на сам.

Посндати варто було б досхочу. А то хто його зна, коли мен ще доведеться сьогодн пости.

Поки чекав та роздивлявся що до чого, на пороз трактиру нзвдки з'явилась кудлата фзономя якогось волоцюги. Вн перелякано озирнувся обережно увйшов всередину. Побачивши, що до нього не кинулися з кулаками, чолов'яга трохи осмлив та зробив ще пару крокв. Вн все ще м'ятися, очевидно вигадуючи куди б податися дал.

Тут з подклету вискочила двчина з розносом, на якому лежала пдсмажена курка, жваво побгла до мене.

-Кушайт на здоров'. Чуть позж прнсу... Е-е-е, ти опять прпйорся! - тут двчина кинулася до волоцюги й мало не втришия почала його виштовхувати назовн.

Постояльц та вдвдувач байдуже дивилися на цю сцену. Жебрак стиснувся, згнувся, немов очкував удару по голов.

-Пшйол! Давай! - стусан за стусаном в спину, двчина гнала чолов'ягу геть.

Я ж, як вс навколо, спочатку теж вднсся до сутички з байдужстю. Але в якусь мить щось всередин стислося. Судячи з зацькованого погляду жебрака, дватися йому було нкуди. В його очах промайнула така безвихдь, що моя уява тут же домалювала картину, в якй цей чолов'яга подумки звертаться чи то до Святого Тенсеса, чи до самого Сарна, мов, а коли вже закнчаться його страждання, вн вдправиться в чистилище.

Бродяга повльно повернувся, намагаючись не дивитися на людей, пшов до виходу. Я знову озирнувся, поглянув на нього одночасно вдмчаючи всю гаму емоцй, яка розгралася на його обличч.

Чолов'яз хотлося заплакати, розридатися наче маленькому хлопчиков, якого тльки що вилаяла зла ттка за те, чого вн не робив. Але будучи все ж дорослою людиною, вн спробував стримати власн емоц. Взяти себе в руки.

Вийшло це дуже погано. вн те зрозумв, мабуть тому вдвернувся до всх спиною, щоб не дати нкому привд для насмшок.

-Стривай! - голосно крикнув я двчин. - Стривай, кажу! Чого вн хоче?

Вдповв бродяга:

-Та... та... та копчку б... мен! - говорив вн без над в голос.

-Да ви н смотрт на нго так! - кинулася мж нами двчина. - Он тут постояно попрошайнчат... д в Городской Прказ! Там каждому работу найдут... А то засл у ворот дньг сшибаш с тх, кто в пот лца... так сказать... Тьху! Срамота! Вот чго пруца в Новоград? Га? Откль ви вс так тут появлятсь?

Мужичок осунувся, ховаючи голову в плеч, нби побоюючись, що його зараз точно вдарять чимось важким, знову поплентався геть. Зараз вн мен здався схожим на дворового собаку. Добродушного, слабкого, але все ж ласкавого собаку. Такий два рази не просить, а зла не пам'ята. Просто "все розум".

От, Нхаз тебе бодай! - я дав сам соб уявного стусана. - Здався тоб цей волоцюга! Хай би йшов соб... Чого ти влз?

-Гей! Як там тебе? - гаркнув я. - Йди-но сюди. Сдай поряд, помо разом! Вд мене не вдвалиться!

Двчина демонстративно фиркнула рушила було геть. А я й в спину наказав принести пирогв та якось каш.

Бродяга спробував посмхнутися, пдйшов та став навпроти.

Ну, точно, песик! Зараз ще хвостиком замаха.

-Та сдай, ти! Адже не стовп!.. Як звати?

-Е-е-е... Ва-а-ася... Вася Ликових.

Я штовхнув до нього пднс з куркою, а тут ще кашу принесли. Чолов'яга св та жадбно застукав ложкою, запихаючи соб в рот все, що бачили оч.

-Овва! Ти обережно, а то через голод заворот кшок трапиться, - посмхнувся я, вдламуючи соб вд курки невеличкий шматок. - Слухай, а чого ж ти дйсно на роботу не влаштушся? На хворого не схожий... Може, п'ш?

Вася знизав плечима, а його обличчя чомусь знову осунулось.

-Та, бачте... Я прошу вибачення, а як вас звуть?

Яка чемнсть! Аж дивно... Розмовляв цей Ликових аж занадто неприродно.

На вигляд йому було десь рокв до сорока. Мсцями сивувата скуйовджена борода, довга замурзана сорочка, залатан штани, на ногах плетен личаки - все це якось суперечило його манер розмовляти. А ще бльшим дисонансом в цй складнй картини, виглядали його покрит мозолями долон.

Типов робоч руки. Це добре було помтно...

-Я - Бо... е-е-е... Ратмир! - ледь себе не видав.