Читаем Частина друга (СИ) полностью

Частина друга (СИ)

-А-а-а... Вдно щйо н пртйорся, раз пуп так рвйот! - Услав вдмахнувся. Слово "Темноводдя" йому явно не сподобалося. - Ну, дружищ, вашх тут пруд пруд! Одн бивают з головою, друг - спас да сохран! Ти, вдно, з првих!

Ще деклька хвилин Услав мив кстки усм жителям Темноводдя. Ми тим часом перетаскали вс мшки. Потм розпрощалися з мрошником та рушили назад до порту.

-Жарко, - невдоволено пробурчав Сава, обтираючи обличчя хусткою. - Кваску б сйчас, да холодннькова. А? Что скажш?

-Не погано б, - погодився я.

-Давай в трактр до За задм.

-Куди? До яко За?

-О-о-о! Да ето прозвщ у хазяйк... Хорошая двка... да вот с мужм н сложилося...

-Це як?

-Погб гд-то на Святой Змл, - скорчив невдоволену пику Сава. - На самом дле Зая ето Зоряна Корчакова... Так что? Задм? Вип'м по кружчк кваса. У нейо ягодний квас такой, что аж... ууух! - тут Сава зобразив такий жест, немов з ополонки вискочив.

-Ладно, давай, - погодився я, правда не через спрагу, а вд того, що хотв з'ясувати стосовно вльно кмнатки.

Прив'язавши коняку до лхтарного стовпа, ми пднялися добротними дерев'яними схдцями за деклька секунд опинилися в величезнй свтлй кмнат.

Я вважав, що в трактирах зазвичай брудно, як у Нхаза в срац. На подив всередин виявилося дуже чисто, навть аж пахло по-домашньому. якби не дубов столи, що стояли в примщен, та як до реч були вкрит кольоровими скатертинами, не вдразу б допетрав що перебуваю в трактир.

Ми з Савою присли недалеко вд сходв, що вели в подклет. Звдки вдразу потягнуло все тим же запахом свжо здоби.

-Ей, двци! - гримнув Сава молодим двчатам. - Квасу нам! Да чтоб холоднава!

Одна з них в червонй сорочц пустотливо посмхнулася кинулася вниз в подклет, виблискуючи голими п'ятами. Я не встиг озирнутися, як до нас наблизилась нша молода жночка. Сава встиг шепнути, що то хазяйка трактиру.

-Хороша, правда? - пдморгнув вн.

-Ну... нчого.., - неохоче ззнався я. Насправд, дйсно гарна жночка.

-Добрий днь! - промовила вона, надягнувши на обличч дуже милу посмшку.

Бльше за все мен сподобались оч, як свтилися якимось дивним блиском. Я мимовол посмхнувся, вдчуваючи себе хлопчиськом. З боку, мабуть, виглядаю дурнувато.

-Доброго вам дня! - промовив я, злегка вдкашлявшись. - Послухайте, шановна пан, мен тут кмнатку пдшукати треба... невеличку... Дня на два, може три. Чи не знайдеться у вас чогось вльного?

-Отчго же нт... Чому ж н! - голос у За був занизьким, грудним, але примним. - Якраз одна така звльнилася. Нагор.

-Чи зможете потримати до вечора? - я полз за грошима, але жнка жестом показала не поспшати.

-Притримаю звичайно. Ви заходьте, як буде час.

-Сподваюся, у вас тут годують непогано, - я знову втягнув носом тепле повтря, що струменло з подклету.

Хазяйка трактиру мило посмхнулася та мабуть хотла ще щось промовити, але звдкись пристрибала двчинка з двома кружками ягдного квасу.

-Нат! - галасливо крикнула вона, ставлячи х на стл. У тут же додала: - Халодний!

-Тихше, Лзо!.. будь-ласка... Що ж, - Корчакова повернулася до нас, - звертайтесь, коли буде потреба! - хитнула головою та пшла геть.

Ми з Савою одним махом осушили сво кружки, потм розрахувалися вирушили вниз до воза. Я не втримався озирнувся вбк За. Та щось говорила свом помчницям, але наче вдчула мй погляд озирнулась у слд, одночасно червонючи, буцмто зрла ягода.

-Понравлась? - пустотливо проговорив Сава. - Да, двка что надо! Потому Зай клчут... Хотя нрав у нйо, скажу чсно, порой крутой!

Ми сли на воза та рушили в порт. Возилися з зерном майже до вечора. Потм Копил збрав всю артль подякував всм добрим словом. Кожному роздав належне, а коли черга дйшла мене раптом сказав:

-А ти правда парнь ловкй да работящй! Услав мн тбя успл расхвалть... да Сава говорт только добро... Држ полтнк... сврху щйо пятак... Ето больш, чм общано...

-Дякую, - посмхнувся я.

Позаду почулися чись невдоволен голоси.

-А айда-ка, братци, в трактр! - заявив Копил. - Всх угощаю пвом. А ти, Ратмр, как? С нам?

-Та я б повечеряти був би радий... не тльки пива випити...

-Ех! Общал, так тому бить. Братци, всх угощаю обдом!

Трохи вмившись, ми галасливим натовпом вирушили до Корчаково. Копил всю дорогу смявся розповдав сальн стор.

-Так ти откль такой ловкй прпхался? - спитав один з хлопцв Мухова, тоном, скажу вам, який не передвщав нчого примного.

Вн проштовхнувся крзь свох товаришв та навть встиг зачепити мене. Навмисно, чи випадково, проте стусан в плече був чутливим.

-Он с Тмноводья, - вдповв замсть мене Сава. - Ти, Мрон, до людй-то н цпляйся... Лучьш свою б лнь отбросл да за ум взялся.

-А кто тут цпляца? - хлопець, якого назвали Мироном, гордовито задер носа. Вн знову штовхнув мене в плече. - Как тбя клчут?

-Ратмир, - кинув я, поправляючи впавши торбу.

-Мир... Рат-мир, - здаться передражнив мене Мирон. - Ну-ну...