Чорна рада

Ќ>=чого не сказав Ўрам, т>=лько дививсь на Ћесю. ј вона ж то сто€ла, п>=д>=йшовши п>=д благословен>=Ї, хороша да прехороша! =ще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиц>= спустила в землю, а на виду аж с>=€Ї. Ќа диво була в „ереван€ дочка, да й год>=. “им-то ѕетро, €к побачив, то й умер, дармо що видав довол>= св>=ту!

Ч Ќу лиш, доню, Ч каже „еревань, Ч п>=днеси нам по кубку, €к там кажуть, >=з б>=лих ручок.

Ћес€ поблагословилась >= п>=днесла. = що то вже, €к хороше вдастьс€! „и заговорить, чи рукою поведе, чи п>=де по хат>= Ч усе не так, €к хто >=нший: так ус>= й дивл€тьс€, >= так ус€кому на душ>=, мов сонечко св>=тить.

¬ипив старий Ўрам >=з б>=лих рук од „ереван>=вни да й каже „ереванев>=:

Ч Ќу, брате ћихайле, тепер >= € скажу, що Ї тоб>= чим на стар>=сть похвалитись. ј „еревань т>=лько см>=Їтьс€.

Ч ј що ж, при€телю? Ч каже Ўрам дал>=. Ч ’оть би мен>= годилось би про одно вже помишл€ти, да, може, тепер година щаслива; щоб њњ нам не занедбати Ч чи не оддав би ти своЇњ Ћес>= за мого ѕетра? ј „еревань йому:

Ч ј чом же не оддав би, бгате? Ќехай нашим ворогам буде т€жко! ’>=ба ти не Ўрам, а € не „еревань?

Ч “ак чого ж довго думати? fавай руку, свате!

fа й подали соб>= руки, да й обн€лись, да й поц>=ловались. “од>= за д>=тей, да й кажуть:

Ч Ѕоже вас благослови! ѕоц>=луйтес€, д>=ти!

ѕетро од радост>= не знав, де в>=н >= стоњть, мов сон йому снитьс€! ѕро що в>=н т>=лько подумав, зараз воно йому й Їсть. ј Ћес€ чогось н>=би зл€калась да й каже:

Ч “атусю! ’>=ба ж ви не бачите, що не вс>= в хат>=?

ќбернувсь „еревань Ч немаЇ ж>=нки. јж ось вона знов ув>=йшла в св>=тлицю.

Ч ћеласю! Ч каже „еревань. Ч „и бачиш, що тут у нас д>=Їтьс€?

Ч Ѕачу, бачу, пишний м>=й пане! Ч дала вона такий одв>=т да зараз >= вз€ла од його дочку за руку.

л€нув ѕетро: де ж та ласка у очах у Ћес>=? fе ж той жаль д>=вс€, де д>=лось те, чого не вимовиш н>=€кими словами?.. ¬она схилила головку на материне плече >= перебираЇ в нењ на шињ дукати, а на ѕетра й не гл€не. ордо п>=дн€лась њњ губка Ч не добрий знак дл€ залиц€нн€!..

Ч Ќу, н>=чого сказати, панотче! Ч каже „ереваниха Ўрамов>=, Ч Ўвиденько ви добуваЇте >=з своњм сином замки! ќт же ми вам доведемо, що ж>=ноче царство стоњть кр>=пше над ус>= царства.

„еревань т>=лько см>=€вс€.

ј Ўраму було не по нутру.

Ч ¬раг мене в>=зьми, Ч каже, Ч коли з >=ншим замком не скор>=ш >=справишс€, н>=ж >=з бабою! “>=лько ж не знаю, що за одс>=ч ви нам >=зробите? „им € вам не сват? „им син м>=й не жених вам?

„еревань, сто€чи збоку, усе дививсь на Ўрама, розз€вивши рот, да слухав. як же Ўрам замовк, тод>= в>=н повернув шию до ж>=нки, що то вона скаже.

ј та вже тод>= медовим голосом:

Ч ѕанотче, пане полковнику, при€телю наш любий! Ќема на ¬крањн>= чолов>=ка, щоб не знав, чого стоњть старий Ўрам, >= €кий старшина, €кий полковник не оддав би дочки за твого пана ѕетра? Ќе к тому, панотченьку, тут р>=ч. « дорогою душею рад>= й ми оддать за його свою дитину; т>=лько ж бо треба чинити таке д>=ло по-христи€нськи. Ќаш>= д>=ди й баби, €к думали заручати д>=тей, то перше њхали з усею с>=м’Їю на прощу до €кого монастир€ да молились богу. ќт бог давав д>=т€м >= здоров’€ >= талан на всю жизнь. —е д>=ло св€те: зроб>=мо ж >= ми по-предк>=вськи.

«нала „ереваниха, що сказати: так >= посадила Ўрама, мов горщок од жару одставила.

Ч Ќу, брате ћихайле, Ч каже в>=н „ереванев>=, Ч благословив тебе господь дочкою, да не об>=див же й ж>=нкою.

Ч а-га-га! Ч каже „еревань. Ч ге, бгате. ћо€ ћелас€ не зневажила б себе >= за гетьманом.

Ч ѕо с>=й же мов>= да буваймо здоров>=! Ч каже „ереваниха, п>=дн>=сши гост€м по кубку.

Ч ўоб нашим ворогам було т€жко, €к добре мовл€Ї м>=й сват! Ч каже Ўрам.

Ч ј д>=ти наш>= нехай отак вибрикують! Ч додав „еревань, бризнувши з кубка на стелю.

Ч јм>=нь! Ч каже „ереваниха.

Ќа т>=м >= застр€ло сватанн€. —тар>= вже б>=льш >= не згадували, бо >= в „ереван€, >= в Ўрама була така думка, що ще посп>=ють з козами на торг. Ќе так думав ѕетро: в>=н зараз догадавсь, що „ереваниха б’Ї на €когось >=ншого з€т€, да й сама Ћес€ њм гордуЇ. = вже йому тод>= здалось, що н>= дл€ чого б>=льш >= на св>=т>= жити; а на душ>= така пала туга, така печаль, що й сказати не можна!

Ћес€, викрутившись >=з того сватанн€, зникла з св>=тлиц>= >= не вв>=йшла на вечерю; а п>=сл€ вечер>= зараз порозходились на спочинок.

—тарого Ўрама >= божого чолов>=ка положили в св>=тлиц>=, а ѕетро, по-козацьки л>=г у садку п>=д чистим небом.

Ќе знаю вже, €ково-то йому п>=сл€ того сватанн€ спалось. як же вернувс€ вранц>= до св>=тлиц>=, то божого чолов>=ка вже не було в компан>=њ: поплентавсь д>=дусь >=ще до сх>=д сонц€ >=з ’марища. ”с>= повд€гались у довг>= подорожн>= сукн>= >= ждали т>=льки старого Ўрама. “ой, сто€ перед образом, дочитував своњх молитов. ѕо ст>=нах >= по полиц€х у св>=тлиц>= не видно було б>=льш н>= дорогоњ зброњ, н>= ср>=бних кубк>=в, бо в тую неспок>=йну старосв>=тщину, одлучаючись, не кидай було плохо дома н>=чого, а ховай по тайниках, по п>=дземних скарбниц€х.