Чорна рада

Ч Ѕач, моЇ золото, €к>= твоњ земл€ки! Ч каже винтовка. Ч ’вали бога милосердного, що € тебе слобонив од њх. ’оть, може, моњ липов>= св>=тлиц>= й не те, що кн€женецьк>=њ замки, так хоть поживеш м>=ж православними христи€нами; усе-таки не так смерд>=тимеш л€дським духом, €к позовуть на суд перед бога!

Ч “а чи по-нашому ж вона молитьс€? Ч шепнула „ереваниха братов>=.

Ч ќтак, сестро! Ч одв>=туЇ той голосно. Ч Ќевже ж ти думаЇш, що € мав би кателичку за ж>=нку? ”же не знаю, що там у нењ в душ>= сидить, а вона в мене >= до церкви ходить, >= хреститьс€ по-нашому. ѕерехрестись, моЇ золото!

н€гин€ перехрестилась, €к дитина, >= що то! Ѕачс€, н>=чого не заважають слова, а Ћес€, да й сама „ереваниха, насилу змогли дивитись без сл>=з на ту нещасливу нев>=сту. “ак, €к б>=дний горобчик попадетьс€ у руки хлоп’€там та й не знаЇ, за що над ним знущаютьс€, а т>=њ йому висп>=вують, €к жиди ’риста мучили, крут€ть да п>=дкидають угору; так с€ безталанн>= кн€гин€ попалась тепер м>=ж козаки; >= що там т>=њ кн€з>=, сенатори да велик>= пани наробили, про що вона й не в>=дала, за все тепер одв>=чаЇ.

“>=лько ото що пос>=дали за ст>=л >= Ўрам поблагословив страву, €к ось хтось одсунув знадвору кватирку >= гукнув на всю св>=тлицю:

Ч ѕугу!

Ўрам з серц€ аж ложку покинув, а господар зам>=шавсь-зам>=шавсь да й сам не знаЇ, що йому робити. як ось >=знов:

Ч ѕугу! „и ти спиш, пане кн€зю, чи вже так завеличавсь, що не хочеш пустити доброго чолов>=ка >= в хату?

Ч ѕросимо, просимо, пане доброд>=ю! Ч каже винтовка. Ч = с>=ни, й хата перед тобою настiж.

Ч ј собаки ж у вас не кусаютьс€?

Ч ќт славно! ј нащо ж спiвають:

«апорозький козак

Ќе боњтьс€ собак?.. .

Ч ј к>=шки в вас не др€паютьс€?

Ч Ѕог з тобою, доброд>=ю!

Ч “епер чортзна-€к стало на ¬крањн>=! Ч каже, усе-таки за в>=кном, голос. Ч Ќаш брат не у вс€к>= двер>= й суньс€.

Ч оли не у вс€к>=, Ч каже винтовка, Ч так у моњ >= оп>=вноч>= можна.

Ч ѕане ћатв>=ю! Ч озвавс€ тод>= до його Ўрам. Ч “ак отсе ти не братаЇшс€ з запорожц€ми?

Ч , доброд>=ю м>=й! Ч каже, зачервон>=вшись з сорому, винтовка. Ч «апорожець запорожцев>= не пара. —е батько ѕугач, старець, або д>=д кошовий. =з ким, >=з ким, а з њм ладити треба. “епер на ¬крањн>= усе так перевернулось, переплуталось >= перем>=шалось, що навпростець н>=куди не проњдеш. ”тремо ми запорожц€м носа, €к колись в>=зьме наша, а тепер поки що треба гладити за шерстю. ¬они-бо в цар€ велике пошанованнЇ мають >=, чого хочуть, усе одержують.

Ч Ќе њздить же нам, пане брате, >=з тобою одним шл€хом, Ч каже понуро Ўрам.

як ось ув>=йшов до св>=тлиц>= батько ѕугач, старий, довгоусий д>=дуган, >=з своњм чурою. ” простих с>=мр€гах, а сорочки чорн>=, €к сопуха. fа господарев>=, мабуть, на сей час було байдуже, що не од€гн>= гост>=: забувши >= своЇ панство, зустр>=в батька ѕугача з таким прив>=таннЇм, мов той у найдорожчих кармазинах.

Ч ѕрошу ж, Ч каже, Ч за ст>=л до громади.

Ч Ќе с€ду! Ч каже ѕугач, сто€ серед св>=тлиц>=.

Ч „ому ж не с€деш?

Ч “ому, що в тебе добрим люд€м така честь, €к собакам.

Ч ѕро €ких се ти добрих людей говориш?

Ч “а хоч би й про тих, що за в>=з хворосту плат€ть по дв>= пари вол>=в. “а ось вони й сам>= йдуть до твого вельможного панства. Ѕез мене ти њм не дав >= приступу.

”в>=йшли м>=щане в св>=тлицю да й сто€ть у порога.

Ч Ќу, скажи, Ч каже батько ѕугач, Ч за що ти в њх воли забрав?

Ч ўоб не рубали гаю, от за що!

Ч “а вони ж, коли хочеш знати, не в твоЇму гаю рубали, а в городовому!

Ч ” городовому, батьку! ” городовому, пане! Ч загули м>=щане, клан€ючись то ѕугачев>=, то винтовц>=.

Ч ќт славно! Ч каже винтовка. Ч « €кого ж се часу мо€ займанщина стала городовим гаЇм?

Ч “а це, пане, Ч одв>=тують, Ч по-твойому вона тво€, а по нашим маг>=стратським запис€м вона наша б>=г з на з €кого ще часу. ўе скоро батько ’мельницький вигнав л€х>=в та недол€шк>=в з ”крањни, то зараз >= дав нам прив>=лей ос€гти п>=д город пол€, гањ >= с>=ножат>=, €к>= сам>= улюбимо. ўе й дос>= Ї знаки, що позначили наш>= бурмистрове.

Ч “а се то ми знаЇмо, Ч каже винтовка, Ч що ви того т>=лько й пасли, €к би вхопити щонайкращий шматок >=з козацькоњ здобич>=! озакам було тод>= не до займанщин: козаки тод>= бились >=з л€хами понад —луччю, понад оринню да топились по багнах, а ви з своњми пикатими бурмистрами давай викроювати щонайкращ>= пол€ та с>=ножат>=! —е то ми знаЇмо! “ак, отже, н>=! озацький бунчук переважить бурмистерську патерицю! ѕан полковник сам давав мен>= бунчука, щоб € його рукою займав соб>= займанщину, ск>=лько за день конем об’њду. :>=лий день не вставав € з своњми з кон€, >= тепер нехай н>=хто не говорить, що се не моЇ добро!