Чорна рада

=нший то, може б, не вважив, що панотець не благословить >= що вже вона заручена другому; махнув би, може, з нею в дик>= степи, на ’орольськ>= хутори, да й насм>=€всь би над лихою долею. ј ѕетров>= й думку таку було страшно допустити у голову. ¬>=н добрий був син >= щирий козак; лучче йому з нудьги загинути, н>=ж панотц€ нав>=к преогорчити >= золоту свою славу гр€ззю закал€ти. ” його >=нша була думка: умислив соб>=, п>=сл€ панотцевоњ смерт>=, >=ти на «апорожжЇ да, поробивши власним коштом човни, з охочими козаками турецьк>= городи плюндровати >= жизнь свою по-лицарськи, на пол>= чи на мор>=, за христи€нську в>=ру положити. ј поки що уложив соб>= од Ћес>= €комога одб>=гати >= на самот>= перемогати т>=њ нещасн>= любощ>=. “им-то й тепер, походивши, посумовавши по стан>=, не схот>=в вертатись у будинок, щоб не зустр>=тись >=з своЇю несудженою дружиною, а п>=шов своњм звичаЇм блукати по пущ>=, чи не розжене свого смутку.

¬з€вши на л>=ву руку од дороги, п>=шов узенькою стежечкою, >= €к не звертав своњ думки то на панотц€, де то в>=н обертаЇтьс€, то на тривогу по ¬крањн>=, а серце знай своЇ шепче. ¬же час немалий >=де в>=н пущею, коли ж виходить на лощину, гл€не Ч к>=нець лощини >=з-за дерева димок. —онце вже п>=дн€лось геть-то, так дим унизу пом>=ж деревом син>=й, а вгор>= наче золотий серпанок. fивитьс€ ѕетро, аж >= огорожа, >= хатка мр>=Ї оддалеки. ¬же в>=н хот>=в звернути наб>=к, щоб не тривожити дурно чужих собак; коли ж гл€не Ч >=де супротив нього од хати середнього в>=ку чолов>=к, у козацьк>=й жупанин>=, а його п>=д руку веде молода, чорн€ва д>=вка. ј чолов>=ков>= тому, мабуть, >= не треба чужоњ п>=дмоги; одн>=маЇ од нењ руку да й каже:

Ч “а ну, Ќастусю, к нечист>=й матер>=! ўо ти мене ведеш, мов п’€ницю з шинку? я сьогодн>= хочу пограти конем по полю, а ти мене водиш, наче дитину. еть, кажу, оступись!

як же здивовавсь ѕетро, п>=знавши ирила “ура (бо се в>=н самий >= був). =, дивне д>=ло! “ак йому зрад>=в, наче р>=дному братов>=; а що недавно бились на смерть, про те йому й байдуже.

= ирило “ур зрадовавсь; прив>=тавсь так, €к >=з давн>=м при€телем.

Ч ѕоздоровл€ю, Ч каже, Ч по л>=ках! Ќу, не думав €, щоб п>=сл€ такоњ руки ще ти дививсь на божий мир. “а й сам € Ч мовити правду Ч не хот>=в би б>=льш п>=д>=йматись на ноги. Ѕог знаЇ, чи трапитьс€ вдруге так гарно вкластись спати.

Ч Ќе знать що ви говорите, братику! Ч каже йому д>=вчина, дивл€чись люб’€зненько йому в в>=ч>= >= ще таки держачи його за руку.

Ч ћовчи, бабо! Ч сказав ирило “ур. Ч ¬аш брат у сьому не т€мить сили. ¬ам жизнь >=здаЇтьс€ казнаЇ-чим. ’ата, п>=ч, подушки Ч ото вам >= все щаст€. ј козаков>= поле не поле, море не море, щоб >=знайти долю. озацька дол€ в бога на кол>=нах. “уди >= рветьс€ наша душа, коли хочеш знати… “а чи з тобою ж про с>= реч>= вести розмову? я вже, братику, Ч обернувсь ирило “ур >=знов до ѕетра, Ч покидав зовс>=м сей св>=т, набитий бабами та вс€кими химерами, уже був >= ногу поставив на пор>=г, щоб >=ти в далеку дорогу, так що ж? ”чепились за мене добр>= люде >= таки вернули назад. fумають, куди €ке добре д>=ло зробили, що не дали вмерти! ѓм здаЇтьс€, що й нема вже в бога н>=чого кращого над оцю м>=зерну жизнь; а от, у кого товку Ї хоть за шел€г, то вс€кому скаже, що вона не стоњть н>=€ког>=с>=нького жалю!

Ч —кажи ж мен>=, Ч перебив його м>=зкованнЇ ѕетро, Ч €к отеЇ ти опинивсь на с>=м боц>=?

Ч ј так, Ч каже, Ч що вз€ли добр>= люде та й давай н€ньчити, сповивати, купати, наповати ус€кими з>=лл€ми, а дал>= й сюди з собою завезли. fуже тут мене треба! = куди ж утрапили? якраз у хату до моЇњ матер>=! “ут уже баби €к попали мене в своњ лапи, то от, €к бач, н>=€ким побитом не одкараскаюсь. ѕритьмом кажуть, що € нездужаю; а € так нездужаю, що ведмед€ б за ухо вдержав. оли б не божий чолов>=к, то довелось би з нудьги пропасти м>=ж плаксивим бабством. “ой, спасиб>= йому, розважить таки >=нколи душу козацькою п>=снею та й на божий мир дивитьс€ по-людськи.

Ч ј побратим же тв>=й де? Ч спитав ѕетро.

Ч ѕобратимов>=, Ч каже, Ч моЇму тепер довол>= д>=ла. ’очемо задати перцю городов>=й старшин>=, так шатаЇтьс€ тепер по вс>=х усюдах, наче ткацький човник по основ>=. Ќап’€ли братчики вам добру основу; витчуть вам таку сорочку, що н>= руками, н>= ногами не повернете.

Ч —лухай, брате, Ч каже ѕетро, Ч коли казати, то кажи €сно, а не загадками.

Ч ажи йому €сно! Ч засм>=€вшись, мовив запорожець. Ч який тепер чорт скаже тоб>= що-небудь €сно, коли зв>=дусюди нахмарило? ¬и€снитьс€ вам х>=ба тод>=, €к заторохтить гр>=м та заблискаЇ блискавиц€. ј вже до сього не далеко. азав побратим, що вже над ќстром, у –омановського ут>=, наш>= >= кош заложили. —ьогодн>=, тривай, чи >= сам =ван ћартинович не прибуде з отаманнЇм; а к завтрьому >=к ранку, щоб >= бо€ре царськ>=њ не над’њхали. „орний люд збираЇтьс€ п>=д Ќ>=жень, €к сарана. ажуть, у Ќ>=жен>= п>=д раду великий урожай на кармазини…