Чорна рада

” ѕетра од таких речей аж мороз п>=шов поза шкурою. ѕерш усього подумав в>=н про свого панотц€. = вже хот>=в був б>=гти до хутора, щоб його спов>=стити, да згадав, що панотець у дороз>=. fруга його думка була про Ћесю: бо€всь, щоб €к-небудь >= њй у козацьких чварах не досталось, а ще б>=льш бо€всь, щоб ирило “ур, п>=д сей каламутний час, удруге не вкрав њњ, так €к у иЇв>=. ўо ж тут чинити?.. Ђ«аведу про нењ р>=ч >=з запорожцем!ї fа й нат€кнув про Ћесю.

Ч е-ге-ге! Ч каже, зареготавши, запорожець. Ч Ќевже ти ще й дос>= не викинув з голови т>=њ дурниц>=? ћен>= здавалось, досить пустити чолов>=ков>= з п>=вв>=дра кров>=, щоб одумавсь, аж, мабуть, н>=! ћабуть, вас н€ньки вже змалечку загодовують такою кашею, щоб >= з сивим волосом не перестав чолов>=к липнути до баб!

Ч ј ти, вразький придиусе, Ч каже см>=ючись ѕетро, Ч невже б то занедбав д>=вчину, що бивсь за нењ, мов скажений?

Ч ѕху! Ч аж плюнув з серц€ запорожець. Ч —тав би € тепер думати про таку пакость! ќдин тому час, що чолов>=к >=скрутитьс€. “епер давай мен>= хоч копу таких д>=вчат, то, њй-богу Ч от велике слово Ђњй-богуї Ч ус>=х оддам за люльку тютюну!

ѕолегшало в козака на душ>=.

Ч Ќу, куди ж, Ч каже, Ч отеЇ ти >=деш?

Ч “а от бач, божий чолов>=к звел>=в мен>= проходжуватись по пущ>=, а баби моњ… се сестра мо€, коли хоч знати, а там у хат>= ще й мати Ї… так баби моњ не ймуть в>=ри, що € одужав. “а вже € њм сьогодн>= докажу, що пора њм од мене одчепитись: ос>=длаю кон€ та проњду по полю так, щоб аж ворогам було т€жко, €к мовл€в „еревань. ј що пак „еревань?

Ч “ут >=з нами у винтовки, Ч каже ѕетро.

Ч fак ми з тобою сус>=де, Ч сказав запорожець. Ч Ќу, братику, будемо ж тепер жити мирно, коли т>=лько проживе тепер мирно хоч одна душа на ¬крањн>=? ј поки що ход>=мо лиш у хату та посн>=даймо.

ѕетро на те >=зозволивсь. ј в хат>= вже поралась коло печ>= стара мати: пекла млинц>= на сн>=даннЇ.

Ч ќт >= мо€ ненька старенька, Ч сказав ирило “ур, да й каже матер>=: Ч оли хоч, нене, знати, що се за козак, так се той самий, що разом нас >=з ним нашпиговано п>=д иЇвом.

ј ѕетров>= шепче на ухо:

Ч я не скажу њм, що не €кий враг >= нашпиговав мене, €к не ти; а то дивитимутьс€ на тебе б>=сом. —>= баби н>=€к не збагнуть, що сьогодн>= можна з чолов>=ком рубатись на вс>= заставки, а завтра гул€ти вкуп>= по-братерськи. Ќе знать €к дивл€тьс€ на божий св>=т. —казано Ч баби.

—тара нен€ була радесенька, що в сина трапивсь знакомий г>=сть, >= зараз почала його трактовати. ћиттю подала на ст>=л гар€чих млинчик>=в, сала кусок положила на кружечку >= мисочку сметани; ще й пл€шку перчак>=вки достала з полиц>=.

Ч ќт €к мене вт>=шив на стар>=сть господь милосердний! Ч каже до гост€. Ч Ќе думала € вже бачити дов>=ку свого синка, свого €сного сокола!

= обн€ла “урову голову, >= поц>=ловала його в чуприну.

Ч од>=, год>=, мамо! Ч каже запорожець. Ч “и б, здаЇтьс€, т>=лько й робила, що н€ньчилась >=зо мною. я вже й так боюсь, щоб через тебе товариство мене не одцуралось. —кажуть: Ђ=ди соб>= геть: нам таких мам>=њв не треба!ї

Ч ј ти ще таки не перестав думати про ту прокл€ту —>=ч? Ч сказала мати.

Ч ѕан>=матко! Ч крикне запорожець. Ч Ќе давай вол>= €зику, коли хоч, щоб € прожив у тебе в хат>= ще хоч п>=вдн€! як можна узивати прокл€тим славне «апорожжЇ!

Ч ўоб воно тоб>= запалось! Ч каже кр>=зь сльози мати. Ч ”з€ло воно в мене, наче сира земл€, чолов>=ка Ч не знала € щаст€ замолоду; а тепер в>=зьме ще й сина Ч не дознаю € щаст€ й при старост>= л>=т!

Ч Ќу, що ти вд>=Їш >=з сими бабами! Ч каже, засм>=€вшись, ирило “ур. Ч ” њх щастЇм зоветьс€ чортзна-що! Ќу, давай лиш нам, нене, по чарц>=, то, може, повесел>=шаЇмо. “епер —>=ч буде недалечко: у –омановського ут>=. ѕравда, й туди вашому брату все одно Ч дзусь! “ак € сам >=нод>= до вас нав>=даюсь, та часом ще й гостинц€ привезу.

Ч Ќе треба мен>= кращого гостинц€, €к ти сам, сину м>=й коханий! Ч каже мати.

Ч „ому не ћарус€! Ч одв>=туЇ ирило “ур. Ч “ак не дл€ баб же создав господь козака. в його що-небудь краще робити, н>=ж сид>=ти отут та втирати млинчики. ј млинц>= важн>=! Ќ>=чого сказати, важн>= млинц>=!

“>=лько що се сказав, €к ось п>=д в>=кном затупот€ть кон>=, а хтось у в>=кно по-запорозьки:

Ч ѕугу! ѕугу!

>=нки обидв>= так >= затремт>=ли. ”же њм не впервинку було се низове пуганн€, т>=лько ж н>=коли не було њм так страшно.

Ч ќх, мо€ матюнко! Ч крикне ирилова сестра. Ч „ого ж се мене такий страх ошиб? ’то се такий, м>=й братику?

ј запорожець њй понуро:

Ч —е вже, сестро, прињхали по мою душу.

Ч ќх, лишечко! Ч заквилила мати. Ч ўо ж оце ти сказав, м>=й синочку?

Ч ј ось, Ч каже, Ч добр>= молодц>= сам>= тоб>= розкажуть, коли ще не догадалась.

як ось двер>= одчинились, >= л>=зе в хату, т€жко переступаючи через пор>=г, батько ѕугач, а за ним його чура.

Ч ј здоров, вражий сину! Ч так прив>=тав кошовий д>=д ирила “ура. Ч як с€ соб>= маЇш? fобрих послав тоб>= господь гостей, та чим-то њх уконтентуЇш!.. ѕрощайсь лишень, ди€вол>=в сину, з мат>=р’ю та сестрою, бо вже недовго р€ст топтатимеш!