Диригент

Поза всяким сумнівом, то був найбідніший будинок з усіх, куди навідався диригент. Амая згадала вчорашню розмову з Біллом і Буллом у поліцейському відділку Восьмого округу, коли вони розмірковували про типи сімей, які залишаться перечікувати ураган. Тісна вітальня, до якої безпосередньо вели парадні двері, займала майже весь простір. Звідти можна було потрапити до батьківської спальні та кухні. Світла не було, а вікна виявилися забитими дошками зсередини. Інші двері поєднувалися з вузьким коридором, що вів до скромної ванної кімнати й двох крихітних спалень: одна призначалася для хлопчиків, а друга — для дівчинки й бабусі. Одна зі стін обклеєна постерами із зображенням музичних груп, а на другій не було нічого, крім полиці, де виднілися молитовник і розп’яття на дерев’яній підставці. Амая обійшла кімнатки, які здавалися ще меншими через нагромадження масивних меблів. Вона націлила ліхтар на поверхні. Доволі ретельно прибрано, особливо якщо врахувати надзвичайні обставини. На кухні вона побачила великий стіл, під яким були складені стільці (деякі були розставлені навколо, а два стояли позаду). Амая припустила, що під час сімейних трапез стіл пересували до центру приміщення. Усіяна бурими плямами мийка виявилася порожньою. Дівчина зазирнула до холодильника, який зберігав прийнятну температуру. Всередині було достатньо харчів — усі добре запаковані й охайно розкладені на полицях. Двері ванної кімнати були вибиті, а одвірок наполовину знесений невблаганним вітром. Ванна наповнена відносно чистою водою (ця родина, напевно, запасалася заздалегідь). Неподалік виднілося пластикове відерце, подібне до тих, що діти носять на пляж. Дві пляшечки — гель для душу і шампунь — стояли на своєму звичному місці в кутку. Однак роздовбане вікно не встояло перед бурею: воно обвалилося всередину, засмітивши ванну тирсою і чорною порохнею. Піднявши кришку унітаза, Амая уловила запах сечі. Коли вона опустила кришку, промінь ліхтаря вихопив якийсь предмет, що на перший погляд видавався скляним. Підібравши його, вона виявила, що це обгортка від медичного бинта. Виходячи із вбиральні, вона відчула, як щось із силою вчепилося у її щиколотку. То був цвях, що стирчав із розтрісканих дощок, висунувшись на п’ять сантиметрів назовні. Нахилившись, Амая з подивом пересвідчилася, що її трекінгові штани лише трохи надірвалися. Вона уважніше роздивилася цвях у сяйві ліхтаря і збагнула, чому очікувала побачити рану. На цвяху була кров. І не тільки на ньому. Їй здалося, що темна дерев’яна підлога подекуди потьмяніла. Вона повернулася до вітальні, де Джонсон і Дюпре все ще сиділи навпочіпки біля трупів.

— Чи поранений хтось із членів родини? Найбільш імовірно, що подряпана нога — вище щиколотки або на литці. Йдеться про глибокий поріз: було багато крові, і знадобилася перев’язка.

Вони відсунули деякі предмети й закотили штанини вбитих. Було очевидно, що жінки не поранені, адже всі були вбрані у літні сукні.

Потім агенти глянули на неї й заперечно хитнули головою. Амая пояснила докладніше:

— Вікно вбиральні розбилося від ураганного пориву. Буревій зірвав раму, внаслідок чого вибитий цвях висунувся більше ніж на п’ять сантиметрів. Хтось порізався об нього, наклав пов’язку і подбав про те, щоби прибрати плями крові з підлоги, — сказала вона, повівши колег до маленького коридору, поєднаного зі спальнями та вбиральнею.

Джонсон витер засохлу кров ватною паличкою.

— Ви хоч розумієте, наскільки це важливо? — спитав він, рішуче дивлячись на Амаю.

Дівчина замислилася. Вона була не настільки впевнена.

— Не знаю...

— Отакої! Це ж зразок ДНК убивці!

— Так, — погодилася вона. — Можливо. Але він почав робити дивні вчинки, і це мене насторожує.

— Дивні вчинки... а якщо конкретніше? — поцікавився Джонсон.

— Приміром, на відміну від попередніх випадків, він надав більшого значення «декораціям», зокрема розташуванню тіл, знехтувавши необхідністю приховати свою присутність. Відсунув усі меблі у куток вітальні, аби розчистити простір для трупів. Намалював схему «FEMA» на дверях. Ми вперше знайшли цю позначку, хоча інші місця, де він обирав жертв, теж постраждали від масштабних стихійних лих.

— Диригент розумів, що Катріна — наймасштабніший ураган з усіх. Крім того, він був змушений діяти в місті, а не в сільській місцевості, — зазначив Дюпре. — Він уперше обрав будинок такого типу і вперше за весь час не зважав на сусідів, що жили зовсім поряд. Усі інші будинки належали одній сім’ї. Можливо, раніше він прагнув усамітнення, що полегшувало вчинення злочинів.

— Так, Білл і Булл мали рацію стосовно району, обраного ним для наступного вбивства. Перебування в незвичному місці могло спонукати його змінити деякі деталі, — припустив Джонсон.

Амая кивнула, посвітивши ліхтарем на стіни.

— Гадаю, після розправи над родиною він пішов до вбиральні.