Диригент

Дюпре позирнув на неї, намагаючись визначити, чи вистачить їй сил. Він рушив до дверей, на ходу продивляючись мапу міста й віддаючи накази перевірити спорядження, запас харчів, батарейки та ліхтарі. Проходячи повз дівчину, він злегка нахилив голову. В цьому жесті відчувалося більше поваги, ніж могли виразити тисячі слів.

— Чи бажаєте ви передати якесь послання до Наварри?

— Ні. Моя тітка вже знає відповідь. Хоча...

— Слухаю вас.

— Чи не могли би ви відправити повідомлення інспекторці Герті Шнайдер? Це німецька поліціянтка, яка входила до складу групи «Європол». Перекажіть їй, що горянка тримається. Вона зрозуміє.

Частина друга

Те, що гусінь називає кінцем світу, всі інші називають народженням метелика.

Лао-Цзи

29 серпня 2005 року, в понеділок після опівдня, ураган Катріна увірвався до Сполучених Штатів Америки і почав потроху втрачати силу. Буревій спустошив узбережжя, але зрештою пронісся у східній частині Нового Орлеана, що дозволило уникнути цілковитого руйнування міста.

Ця історія присвячена подальшим подіям.

38. Після бурі

Новий Орлеан, Луїзіана

Понеділок, 29 серпня 2005 р.

Коли агенти вийшли з пожежної станції, їм здалося, ніби вони приземлилися на іншій планеті. Моментально забулися дзвінки до аварійно-рятувальних служб, розпливчасті зображення на дорожніх камерах, метеорологічні прогнози, оповіді патрульних або повідомлення, що надходили від потерпілих. Стало очевидним, що жодні свідчення охоплених жахом і розпачем людей не могли підготувати їх до того, що вони побачили надворі.

Влаштувавшись на одному з бічних сидінь, Дюпре уважно роздивлявся обличчя своїх супутників. Коли вони відчалили від бази, він ладен був присягнутися, що основною причиною його хвилювань стане Амая. Він усвідомлював, наскільки ризиковано було долучати до операції агентку у важкому емоційному стані. Дюпре анітрохи не сумнівався, що Вілсон і Вердон дали йому дозвіл використати інформацію в інтересах розслідування, маючи на увазі одне — не передавати їй звістку про смерть батька. Вони вважали недоречним переслідувати маніяка разом із підлеглою у жалобі, тим паче на враженій ураганом території. Та щось підказувало йому, що вона опанує себе. Дюпре пригадав їхню розмову біля того будинку з відірваним дахом. Він наказав їй вертатися до Квантіко, а вона запитала у нього: «Чому я?» Тоді він ухилився від відповіді, натякнувши на значущість спільних зусиль, на роботу всієї команди, коли кожен агент стає невід’ємною частиною колективу, безликим інструментом, що виконує необхідні функції. Він збрехав їй. Амая була природженим слідчим. Однією з тих, хто наділений здатністю розрізняти зло. Безумовно, йшлося про сумнівний привілей, здобутий завдяки травматичному досвіду — перебуванню у пеклі. Дівчина була імпульсивною і впертою, як і будь-яка поліціянтка, що стала зіркою до двадцяти п’яти років. Водночас вона здавалася стриманою і невразливою до душевних переживань, що підводило його до висновку про добре розвинений механізм самозахисту. Може, вона сама не знала, звідки походить її дар. Якщо останнє припущення відповідало дійсності, йшлося про унікальний випадок. Виняткова жінка, чиї здібності вони невдовзі перевірять, якщо все піде за планом.

Щоправда, найбільше його хвилювали новоорлеанські детективи.

Упродовж поїздки Амая та Джонсон насилу обмінялися чотирма словами, причому розмовляли пошепки. Поза всяким сумнівом, обоє були вражені видовищем, але основна причина такої обережної поведінки полягала в тому, що вони жаліли Булла й Шарбу, розуміючи, що будь-які вияви емоцій — ніщо порівняно з почуттями новоорлеанців, які побачили рідне місто перетвореним на руїни.

У перші хвилини детективи вигукували щось нерозбірливе, але невдовзі припинили. Вони відмовилися від джипа на Міжштатній магістралі, вирішивши продовжити подорож на надувному човні «Зодіак». Масштаб руйнувань був настільки приголомшливим, що Білл і Булл буквально оніміли. Типові ознаки шоку — невиразне буркотіння, неспроможність повністю вимовляти слова, швидкий рух очей, що перестрибували з однієї точки на другу, блідість, скуті жести.