Диригент

Будинок № 428 на вулиці Мен був єдиною двоповерховою спорудою у полі зору. Очевидно, що він мав не набагато кращий вигляд до бурі. На щастя, всі помешкання, де жили люди, розташовувалися на другому поверсі. Складалося враження, буцімто початковий задум передбачав відвести весь перший поверх під крамниці, але останньої миті архітектор передумав і наказав залити все бетоном. До осель вів зовнішній прохід, що поєднував їх зі сторони дверей. Проминувши перехрестя між шосе 90 і початком вулиці, агенти зупинилися, аби шум двигуна нікого не сполошив; вони сподівалися, що човен, рухаючись за інерцією, довезе їх до потрібного місця. «Зодіак» відразу поплив назад, підштовхуваний течією на північ. Вони здивовано переглянулися і, скориставшись веслами, наблизилися до будівлі. Вода піднялася до дахів більшості будинків на тій вулиці й накрила найнижчі (виднілася лише частина черепиці). Течія струмила з Рівер-роуд; глиниста річкова вода залила названу на честь річки дорогу[12], закручуючись у маленькі спіралі там, де вулиця поєднувалася з набережною. Важко було не згадати списку родин, що боролися за життя у цьому районі, не підозрюючи про іншу загрозу, не зважаючи на буре баговиння, яке поки що зберігало свій первинний запах, але в міру того як підвищуватиметься температура повітря, почне смердіти.

Заглушивши двигун, вони насамперед звернули увагу на тишу — точніше, на нову послідовність звуків, незвичне перекочування хвиль над водою, втрату не лише візуальних, а й слухових орієнтирів. Прямуючи сюди, вони час від часу стривожено піднімали голови — реакція на неминучу появу гелікоптерів берегової охорони, що облітали місто в усіх напрямках. Більше нічого не було чути. Якщо прислухатися уважніше, можна було розрізнити далекий відгомін, подібний до того, який доноситься, якщо влаштуватися на вершині пагорба на околицях великого міста. Такий шелест доводить, що десь удалині вирує життя; принаймні він схожий на шум, неясний шепіт, що зникає від плескоту води або гудіння двигуна, наче відлуння, міраж, спогад про минулі часи.

Вони пришвартували «Зодіак» біля поручнів сходів, що небезпечно викривилися (основа пішла під воду, наче на причалі). Амая підрахувала, що близько десяти сходинок були затоплені.

Усі одягли бронежилета й рушили слідом за Біллом і Буллом, які відчули несподіваний приплив сил і побігли нагору, забувши про будь-які перестороги. Дорогою вони вказували на ліву сторону поручнів, що подекуди була зламана, допомагаючи іншим зорієнтуватися. Група пройшла повз двоє дверей, де хтось намалював схему помаранчевим розпилювачем — точнісінько таким, який вони несли у власних наплічниках. Дві великі літери «Х» — символ, закріплений у маркувальній системі пошуково-рятувальних робіт згідно зі стандартами Федеральної агенції з надзвичайних ситуацій (FEMA).

Білл та Булл дісталися входу і стали обабіч дверей. Вони одночасно обернулися і запитально глипнули на Дюпре. Там була накреслена та сама помаранчева літера «Х». Це означало, що будинок був оглянутий рятувальниками. На чотирьох сегментах схеми надавалася така інформація: у верхньому кутку було вказано день, коли група проводила рятувальні роботи, і час виїзду, а в нижньому — кількість живих або мертвих осіб, виявлених у приміщеннях; справа наводилися відомості про стан будівлі, а зліва — про конкретний рятувальний підрозділ.

— Усередині нікого не було. Фундамент пошкоджено. Нам радять не заходити туди, — прошепотів Булл.

Шарбу вказав пістолетом на дату та час, написані у верхній частині, — «8/29 — 12:30 p.m.»

— і кивнув на свій годинник. Позирнувши на циферблат, Дюпре відразу зрозумів його натяк.

Здавалося неймовірним, що вони розминулися з групою. Рятувальники мали би оглядати інші будівлі на цій вулиці. Дюпре відступив назад у коридор і пильно роздивився схему на дверях. Інформація була неповною. Крапки над «і» розставив Джонсон:

— «3-505 PIR»

— десантні війська аеромобільної бригади № 62. Вони б не встигли побувати тут, хоча я певен, що неодмінно прибудуть згодом.

Дюпре повернувся на своє місце поряд із Буллом і жестом попросив Шарбу перевірити наступні двері. Той озирнувся й одними губами вимовив «Ні», красномовно махнувши рукою.

Дюпре кивнув. Диригент забезпечив собі шлях відступу, постаравшись, аби ніхто не заважав йому, проте він не потурбувався про вдосконалення свого плану.

Дюпре наказав детективам продовжувати, попередивши їх жестом, що вбивця може перебувати всередині будинку.

Шарбу загрюкав у двері.

— Поліція Нового Орлеана! Відчиняйте! — заволав він, вичікуючи біля стіни.

Всі прислухалися. Нічого.

Цього разу крикнув Булл:

— Поліція Нового Орлеана! Відійдіть від дверей! Ми заходимо!

Та вони не ввійшли. Шарбу вистрелив у засув і подався назад. Металева опора затремтіла й крутнулася на одному з гвинтів, майже перевернувшись догори дриґом; навсібіч посипалися дерев’яні тріски. Повітря наповнилося запахом пороху і горілої сосни, а відлуння пострілу покотилося над водою. Двері повільно відчинилися сантиметрів на двадцять, а потім їх заклинило.