Диригент

Жінка не сперечалася з ним, обмежившись жестом, що виражав покірність долі.

— З тобою все буде гаразд? — спитала вона.

— Рівень води скоро почне спускатися. Це не перший ураган, який я пережив. Я маю запас води та їжі, а цей будинок, як тобі відомо, стоїть на міцному фундаменті.

Океанетта розвернулася до Шарбу.

— Їдьмо. Я добре знаю Леджера. Ніхто не витягне його звідси. Навіть ціла армія.

Океанетта не знала, що два тижні по тому саме новоорлеанські військові витягнуть Джима Леджера з його оселі. Збожеволілий, голодний і спраглий, він уперто чіплятиметься за свою рушницю.

Зранку небо було затягнуте хмарами й нагадувало про близькість урагану, який, здавалося, от-от повернеться. Згодом визирнуло сонце, і панорама стала більш звичною і реальною. Агенти сповнилися впевненості, що ураган пронісся геть, помчав своєю дорогою; усі пережиті містом жахіття наочно постали, осяяні палючим сонцем, зосередженим на реальності. Амаю, яка замислилася про щось своє, сполошив тихий стогін. Вона розвернулася до корми човна. Океанетта Шарбу плакала з широко розкритими очима. Її обличчя виражало переляк, недовіру і гнів. Сповнена розпачу, вона притиснула руки до грудей і роззиралася довкола.

— Тьотю, тобі треба було дослухатися до нашої поради й виїхати звідси. Ти вперта як осел, — дорікнув їй племінник без особливого ентузіазму.

— Я мала бути тут і допомагати людям. Хто міг уявити, що станеться таке лихо?

— Заспокойся, найближчими тижнями у тебе буде вдосталь роботи і багато хто потребуватиме твоєї допомоги.

— Більшість тутешніх мешканців не мають страховки. Навіть якщо вони оформили її, то давно не платять місячних внесків. У цьому районі оселилася біднота — або безробітні, або ті, хто виживає на дідусеву пенсію. Історія Джима — виняток із правила. Гадки не маю, як вони відбудовуватимуть свої домівки.

— Гадаю, твоїй компанії теж буде непереливки, якщо доведеться виплачувати компенсації...

— Звісно ні. — Вона витерла сльози й пожвавішала. — У якому світі ти живеш? Страхові компанії не банкрутують. Якщо трапляється стихійне лихо, ми підготовлюємо звіт про збитки, що дає підстави винести рішення про «зону катастрофи» й виділення коштів із державного бюджету. Крім того, більшість компаній входять до складу Американської страхової асоціації, що створила кілька резервних фондів: із кожного оформленого полісу сплачується певний відсоток, і накопичені гроші зберігаються саме для таких надзвичайних випадків.

Амая зацікавлено глянула на неї.

— Океанетто, коли ми розмовляли, ви сказали дещо, що привернуло мою увагу. Чи не могли б ви допомогти мені.

— Авжеж.

— Ви знали, що Джим Леджер мав зброю, що йдеться про рушницю, яку він зберігає в окремій шафі.

— Я його агентка. Він оформляв у мене кілька страховок: на життя, на оселю, на оплату похорону.

Усі дружно засміялися.

— Не смійтеся, це найпопулярніша послуга. Дедалі більше людей турбуються про те, аби завчасно заплатити за власний похорон і продумати все до найменших дрібниць — музика, квіти тощо. Коли ми оцінюємо ступінь ризику і визначаємо страхову суму, враховуються такі фактори: умови утримання будинку, способи захисту, протипожежна система, сигналізація, ґрати, броньовані двері, кількість входів. Наявність зброї — палиця на два кінці. Це додає клієнту балів, якщо тільки він належним чином зберігає її у спеціальному сейфі. Моя компанія відмовляється працювати з тими, хто не дотримується правил.

Амая кинула швидкий погляд на Дюпре й повела далі:

— Чи зобов’язані страхові агенти запитувати про таке?

— Вони не лише запитують, а й складають звіт і підтверджують надані відомості фотографіями.

— Отже, ви знаєте, які речі зберігаються у домівках клієнтів.

— Так, якщо саме я оформляла страховку.

— Чи відомо вам, скільки осіб проживають у будинку, якого вони віку?

— Звичайно. Якщо їхнє життя застраховане, я маю володіти цією інформацією.

— А як щодо таких подробиць, як хвороби чи проблеми з законом? Наприклад, конфлікти дітей у школі, сварка з сусідом, пошкодження приватної власності — машини або трактора...

— Більшість страховок на житло передбачають певну громадянську відповідальність. Їх обирає чимало людей, причому вони переймаються не стільки безпекою дітей, скільки безпекою тварин і насамперед прагнуть захистити домашніх улюбленців.

Амая з надією позирнула на Дюпре, але той заперечно хитнув головою і мовив із певним роздратуванням:

— Ми перевірили страхові компанії. Жодних збігів. Ми розглянули кілька варіантів: агент міг змінити місце роботи, працювати в одній компанії у різні періоди. Але нічого підозрілого не виявили. Йдеться про різних, не знайомих між собою людей — здебільшого місцевих агентів або представників компаній. Єдина спільна риса жертв — усі застрахували своє нерухоме майно, і це не дивно, зважаючи на те, що вони проживали у зонах підвищеного ризику і дехто з них раніше зазнав збитків через бурі або торнадо, як-от родина Джонсів.

Амая зазирнула Океанетті у вічі, немовби шукаючи на її інтелігентному обличчі якесь підтвердження своїм версіям.

Жінка задумливо дивилася на неї.

— Хоча...