Диригент

40. Білий кіт

Новий Орлеан, Луїзіана

19-та година, понеділок, 29 серпня 2005 р.

О сьомій вечора повітря стало нестерпно задушливим через тепло, що накопичилося впродовж дня, і випаровування води. Найбільш достовірні дані надходили через радіоканал берегової охорони, і, хоча жодне з повідомлень не було офіційно визнаним, усі погоджувалися, що цей підрозділ найкраще контролював ситуацію, випереджаючи поліцію Нового Орлеана, поліцію штату і навіть Федеральну агенцію з надзвичайних ситуацій. Понад годину тому він підтвердив прорив стіни дамби у каналах вулиці 17, на Лондонському проспекті й судоходній частині каналу Індастріал. Зранку ширилися чутки, ніби підштовхувана припливом вода дісталася вершини дамби на вулиці 17 і перелилася на інший бік, спричинивши колапс. Утім, пожежна охорона спростувала цю інформацію. Перша поломка сталася внизу, в західному кінці Нового Орлеана, в напрямку мосту Олд-Хеммонд. Кілька капітанів пожежної служби стверджували, що бачили на власні очі, як підпірна стіна обвалилася ще до того, як її затопило. Унаслідок цього пошкодження відірвалося сто метрів дамби, і вода заполонила територію так, наче завжди була тут господинею.

На каналі Індастріал склалося ще гірше становище. Згідно зі свідченнями тих, хто оглядав тамтешню панораму згори, під воду пішли цілих п’ять рядів будинків.

Канал на Лондонському проспекті теж прорвало у двох місцях: у верхній частині — прямісінько за бульваром Роберта Е. Лі, а в нижній частині — поблизу моста на проспекті Мірабо.

Упродовж ночі й першої половини дня надходили повідомлення про прориви дамб у щонайменше п’ятнадцяти місцях; сигнали тривоги й різноманітні чутки не вщухали цілу добу. Деякі дороги, якими вони проїжджали опівдні, були затоплені, і вода продовжувала підніматися.

О пів на сьому їм удалося пересадити Океанетту на човен поліції штату Луїзіана, що прямував до лікарні «Черіті» з кількома пораненими на борту (вони перехопили його десь на середині дороги). Щойно потрапивши туди, жінка почала роздавати присутнім шоколад і воду. Шарбу дивився на тітку, хитаючи головою. Він пишався її вчинком і водночас хвилювався за неї, адже знав, що вся її провізія закінчиться ще до того, як вона доїде до лікарні. Коли човни розійшлися, Океанетта обернулася і махнула рукою на прощання.

Тієї ж миті вона пригадала, чому прізвище Дюпре видалося їй знайомим. Налякана до глибини душі, вона розімкнула губи, широко розкрила очі й гучно покликала свого небожа, який, попри гудіння двигуна, начебто розчув її крик. Білл Шарбу озирнувся, востаннє глянув на неї і послав їй повітряний поцілунок здалеку. Океанетта стиснула пальці в кулак, накрила його другою рукою і піднесла до грудей, немовби бажаючи зберегти у серці тепло їхнього прощання. Одними губами вона вимовила якесь слово, сподіваючись, що він розшифрує її послання. Хоча човни віддалялися на максимальній швидкості, їй здалося, що на обличчі її любого небожа промайнув стривожений вираз. Вона попросила Бога, аби це справді було так.

Агенти напружено чекали на повідомлення про постріли. Їх було багато, але здебільшого йшлося про витівки людей, які укрилися на дахах і прагнули привернути увагу рятувальників. Дюпре вирішив, що найкращий варіант — знайти місце, де можна провести кілька годин у спокої. Безцільно кружляючи під пекучим сонцем, вони марнували пальне, що раптом стало дорогоцінним. Ще більшої цінності набував морально-етичний аспект: у таку спеку було неприпустимо чекати просто неба, адже вони не лише втрачали сили, а й позбавлялися впевненості у важливості своєї місії. Страшне видовище — затоплені будинки, автомобілі, що плавали, люди, що кликали на допомогу з дахів, — підривало їхню психіку, змушувало забувати, чому вони опинилися тут. Амая почувалася дедалі більш пригніченою: негатив накопичувався автоматично. Кожні кілька хвилин вона кидалася до мобільних телефонів, проте сигналу не було. Підбадьорювані перспективою знайти покриття в інших районах, вони спершу рушили на північ, потім — на схід і зрештою повернулися до початкового пункту, так і не спіймавши омріяного сигналу. Переносна рація працювала, і запасних батарейок мало вистачити на кілька днів, але короткохвильовий двометровий діапазон, використовуваний поліцією та рятувальними групами, мав дуже обмежену дальність дії; необхідність лавірувати між будівлями ускладнювала ситуацію, тож певної миті кількість трансляцій пожежників, Національної гвардії, поліції, берегової охорони, риболовецького флоту унеможливила всі типи зв’язку, крім термінових сповіщень. Джонсон мав при собі ноутбук із запасними батарейками. Коли Амая визнала свою поразку, переконавшись, що немає жодної можливості зв’язатися з Американською страховою асоціацією — ні телефоном, ні по рації, — вона попросила Джонсона перевірити, чи відправляються електронні листи.