Диригент

— Ти не розумієш. Мої батьки любили нас, вони кохали одне одного, і ця закоханість не минулася з роками. Ми часто жартували над ними, коли вони цілувалися чи обіймалися. Мій батько був хорошою людиною, і він щиро любив нас. Ніщо не спонукало би його скоїти злочин, який йому приписують.

— Іноді вимушене переселення може порушити гармонію в сім’ї, а переїзд із Каліфорнії до Техасу передбачає серйозну зміну в житті, — припустила Амая.

— Мій батько отримав вищу посаду у фірмі, де працював; моя мати звикла подорожувати всією країною, аби виконувати свою роботу.

Вони багато місяців чекали на цю звістку. Що ж стосується «зміни в житті», Каліфорнія не обмежується пляжами й серфінгом — там багато чого намішано. Сакраменто — справжня глибинка, а наш будинок у Ґальвестоні був розташований на березі моря. Переселення до Ґальвестона було приємною подією. Моя сестра знайшла нових подруг, а моя мати була в захваті від цього міста.

— Не всі члени родини добре сприймали такі зміни. Здається, твій молодший брат адаптувався погано. Кілька сусідів скаржилися на його поведінку. Здається, один із них написав заяву в поліцію з приводу пошкодження приватної власності.

— Мій брат мав дванадцять років. Зовсім малий. Йому було важко поміняти школу, покинути друзів. Він комизився. Дитячі витівки.

Якось потоптав куртину квітів біля будинку сусіда. Той ще не встиг познайомитися з моєю сім’єю. Подумав, що це якийсь хуліган, і зателефонував до поліції. Трохи згодом мої батьки вибачилися перед ним і виплатили йому компенсацію. Чоловік виявив розуміння і забрав заяву. До речі, після тієї історії вони підтримували чудові стосунки. Саме він був тим сусідом, який навідався до них, аби дізнатися, як вони почуваються після бурі, і саме він... їх знайшов...

Амая помітила його небажання промовляти вголос, що його рідні померли. Він розповідав про вбивство, проте уникав слова «мертві».

— Ти жив у Сакраменто з батьками?

— Так.

— Трохи дивно, що твої батьки перебралися до іншого міста, а тебе залишили.

У світлих очах Джозефа спалахнули два темні вогники. Він гучно випустив повітря з легенів і зробив глибокий вдих, перш ніж відповісти. Було очевидно, що хлопець міг ображатися.

— Вони не залишали мене. За два місяці до запланованого переїзду моя бабуся впала й переламала стегно. Її прооперували, вона дуже добре все витримала й почала видужувати, але, коли настав час їхати, виявилося, що на неї чекає ще один місяць реабілітації. Ми намагалися домовитися зі страховою компанією, але працівники не могли дати нам гарантій, що їй оплатять лікування, якщо ми переїдемо до іншого міста. Я мав розпочати навчання пізніше, тож ми вирішили, що я залишуся з нею у Сакраменто, доки вона не пройде реабілітацію, а потім ми всі возз’єднаємося у Ґальвестоні.

— Ви збиралися жити всі разом у Ґальвестоні?

— Таким був наш план.

— І бабуся мала приєднатися до вас? — спитала Амая, метнувши швидкий погляд на Джонсона.

— Так, — відказав хлопець. — Після тієї халепи батьки вирішили, що надалі бабуся житиме з нами: так буде краще для всіх.

— А хто знав про ваш переїзд?

Джозеф знизав плечима.

— Ну... Гадаю, багато хто знав про це. Сусіди, друзі й, само собою, співробітники фірми, де працював батько, а ще — колеги матері, що допомагали їй знімати програму; учасники театральної студії, яку вона відвідувала; директори й учителі шкіл, де ми навчалися; люди, що оформляли наші медичні страховки. Я вже казав тобі, що йшлося про запланований переїзд.

— Детектив Нельсон розповів нам, що після трагедії ти не повертався туди, а ректор каже, що ти ніколи не виходиш за межі університетського містечка й залишишся тут під час урагану.

Його погляд перемістився до якоїсь невидимої точки в порожнечі, яку він вже шукав раніше.

— Мені немає куди йти. — Інтонація підтверджувала його відчай.

— А твоя бабуся?

Джозеф потупився, і на якусь мить здалося, що промовчить. Утім, він таки заговорив, і його відповідь здивувала їх:

— Ти колись чула вираз «померти від горя»?

Амая кивнула.

— Саме це сказав лікар: вона померла від горя. Хоча бабуся швидко одужувала після операції, вона впала в глибоку депресію, коли наших рідних убили. Пів року тому вона відійшла в інший світ, переживши мою сім’ю лише на два місяці.

Погляд Джозефа знову загубився у порожнечі. Дівчина вдивилася в його обличчя. У тій невідомій далечіні він шукав умиротворення з гірким присмаком, якусь віддушину, де дедалі частіше знаходив прихисток. Амая зрозуміла, що цей хлопець — потенційний самогубця.

— Мені треба знати твої аргументи, — мовила вона, вивівши його зі стану задумливості.

— Мої аргументи? — повторив він, дивлячись на неї так, неначе щойно прокинувся.