Диригент

Розважливий Джонсон замовк, помітивши, як дивиться на нього хлопець. Він бачив такі погляди раніше. Вони виражали нагальну потребу знайти будь-який привід жити далі. Та агент усвідомлював небезпеку. Підбадьорювати таких людей все одно що наповнювати повітрям легені потопельника: ти ризикуєш викликати емоційну залежність у того, хто переслідуватиме тебе й проситиме ще одну «дозу», хоча ти знаєш, що надії немає. Він запитав себе, чи відбувалося щось подібне з детективом Нельсоном упродовж останніх місяців, чи мучила його нездатність поставити крапку на важливій сторінці свого життя. Джонсон відвернувся від Джозефа, силкуючись зосередитися і згадати предмети, які бачив на знімках місця вбивства Мейсонів. Як би він не напружував свою пам’ять, йому не пригадувалася скрипка посеред того хаосу. З іншого боку, він не міг сказати напевно, що скрипки не було. Залишалися сумніви. Джонсон печально позирнув на Амаю.

— Якщо це правда...

— Я в цьому певна. Зателефонуйте Дюпре, ми маємо негайно вертатися до готелю. Треба поговорити з детективом Нельсоном і перевірити предмети, знайдені на місцях події. — Вона глянула на годинник. — Агентка поліції Техасу сказала мені, що всі речі, взяті з ферми Алленів, зберігатимуться на державному складі. Якщо ми поквапимося, маємо шанс поговорити з працівниками складу до закриття. Не виключено, що речі, які забрали з будинків інших родин, теж потрапили на склади.

Перш ніж вийти з кабінету ректора, Джонсон нахилився вперед, обперся ліктями об стіл і зазирнув у вічі Джозефу, який нерухомо сидів на тому ж місці.

— Автобуси ще вивозять людей із міста. Якщо ти поспішиш, встигнеш виїхати. Тут доволі небезпечно.

— А що може зі мною трапитися? Помру? — відказав той зі спокоєм божевільного.

Джонсон не знав, що відповісти.

Амая розвернулася до хлопця.

— Ти не можеш померти. Ти допомагаєш нам спіймати вбивцю твоєї родини.

Джозеф вдихнув повітря, й у них склалося враження, ніби обм’якла лялька без кісток, що сиділа перед ними, набула форми й ожила. Він повільно кивнув, неначе проголошуючи клятву.

— Я не помру, — сказав він, дивлячись на Амаю. То була обіцянка.

Вона глянула на нього з майже материнською гордістю. З якоїсь невідомої причини, що зачудовувала Джонсона, дівчина ототожнювала себе з ним.

— Дай мені твій номер телефону, а потім виїжджай із міста.

Джонсон набрав номер Дюпре, проте зв’язку досі не було. Він знову покосився на Амаю, яка, на відміну від нього, навряд чи переймалася розбіжностями в їхніх поглядах. Її більше цікавили міські панорами, що розкинулися за вікном. Обличчя було розслабленим, на губах грала легка усмішка. Такий спокійний вираз робив її молодшою, схожою на підлітка. Часте кліпання віями дало йому зрозуміти, що вона засинає. Він припустив, що за останні дні вона спала не більше кількох годин через насичений графік — подорож до Техасу, написання звіту, ранковий виліт до Нового Орлеана. Чоловік мотнув головою. Вона вміла виводити його з терпіння. Необхідно опанувати себе. Джонсон нормально сприймав накази, бо був досвідченим агентом. Проте в її манерах вгадувалася певна зухвалість, і це дратувало його. Звісно, вона робила це несвідомо, але примудрялася виголошувати свої рішення таким авторитарним тоном, ніби виносила вирок.

— Саласар, гадаю, ви помилилися, обнадіявши хлопця. Його розпач зворушив і мене, саме тому я порадив йому покинути місто. Але ви... — Він скорчив сердиту гримасу, від якої його вуса поповзли вниз. — Ви збрехали йому. Не можна робити такі заяви. Ми не певні, що його родину вбив диригент. Ви ж бачили його реакцію. Він ладен хапатися за будь-яку соломинку, щоб не визнати очевидного. Цей хлопець — потенційний самогубця.

Вона зупинилася і, розвернувшись до нього, виявила свою хижу сторону. Прекрасна тигряча шкіра. Навіть її голос нагадував муркотіння.

— Агенте Джонсоне, єдиний спосіб уникнути смерті — намагатися не померти сьогодні, а це не завжди вдається.

І знову ця клята велич, ця безапеляційність судді. Великий Боже! Вона була надто молода, аби розмовляти з такою інтонацією.

— Справді? А що станеться завтра, якщо вам доведеться сказати йому, що ви помилилися? Що з його рідними розправився не серійний вбивця, а його власний батько.

— Що станеться? Він проживе на один день довше. Ще один день, що подарує йому нові шанси, нові знайомства, можливість навчатися і виживати. Життя вчить нас виживати. Якщо ж ти мертва, варіантів немає.

Джонсону відібрало мову. Амая сказала «мертва», і він був певен, що добре розчув її. Вона говорила не про хлопця.

17. Перед смертю

Елісондо