Диригент

Вона мотнула головою — жест вийшов двозначним. Отже, такою була його стратегія. Вона ніколи не була знайома з представниками цього племені, але чула про чоловіків, які говорять про шлюб, коли вперше підбивають клинці до жінки. Насправді вони хотіли одружитися не більше, ніж повиривати собі всі зуби, але натяки на подружнє життя створювали ілюзію солідності — більшість жінок думали, що їх не цікавлять легковажні зв’язки, — і це давало їм перевагу, що дозволяла приховати істинну сутність.

Амая спостерігала за ним, повільно пережовуючи хліб. Сьогодні він не одягнув бронежилет — той, який ніколи не знімав, — а забув його в автомобілі. На її честь він вбрався у блакитну обтислу футболку, що підкреслювала мускулатуру торсу та рук. Великі чорні очі здавалися щирими.

Шарбу був гарний, і він це знав. Вона вважала би його привабливішим, якби він посміхався трохи менше. Немовби прочитавши її думки, чоловік посерйознішав, і вона подумала, що таким він подобається їй більше і зараз пролунає зізнання.

Шарбу нахилився трохи вперед, аби надати своїм словам більшої інтимності й значущості. Вона усміхнулась, і це збентежило його. Час усміхатися ще не настав. Попри це, він провадив далі:

— Я знаю з власного досвіду, як важко знайти жінку, готову миритися з нашими робочими графіками, з нашим способом життя... — Він потупився, стараючись передати стримуване хвилювання в наступній фразі. — Таке життя погано впливає на наші вчинки і все псує. — Ішлося про другу складову методу Шарбу. Амая була певна, що він використовував аналогічну версію, дещо збагачену уточненням «причина не в тобі, а в мені й цій клятій роботі», коли хотів розірвати стосунки з тією чи іншою жінкою.

Вона знову усміхнулася. Зрештою, ця ситуація її розважала. Шарбу сприйняв усмішку як добрий знак і зробив наступний крок.

— Інспекторко, чи можу я називати вас Амаєю? Я помітив, що ви не носите обручку, але я знаю, що деякі жінки воліють не носити її на роботі. Ви заміжня?

На порозі з’явилися її колеги. Амая помахала їм рукою, запрошуючи підійти ближче.

— Саласар, — мовила вона наступної миті.

Шарбу розгублено глипнув на неї, дещо засмучений прибуттям агентів ФБР.

— Можете називати мене «інспекторка Саласар».

Одна з пишнотілих власниць готелю побігла в глиб їдальні, розмахуючи пультом від телевізора так, наче тримала за віжки неприборканого коня. Діставшись потрібного місця, вона натиснула на кнопку регулювання гучності з такою силою, що пучка її товстенького пальця побіліла. Годинник показував майже дев’яту. За кілька хвилин Рей Неджин мав виступити перед ЗМІ й оголосити про обов’язкову евакуацію Нового Орлеана.

***

План, розроблений Дюпре й очільником новоорлеанської поліції, полягав у тому, щоб провести спецоперацію на кшталт «Клітки» відразу після проходження урагану. Йшлося про план дій у надзвичайних ситуаціях, що часто застосовувався після терактів. Вони встановлять суворий контроль над основними автомагістралями, вокзалами, автостанціями й аеропортами. Усіх осіб, які вилітатимуть із міста на приватних літаках (навіть військових), ретельно обшукуватимуть. Особлива увага приділятиметься працівникам аварійно-рятувальних служб. Якщо диригент подорожував сам або у складі групи, що прибула з іншого міста, він так чи інакше спробує покинути Новий Орлеан.

Дюпре не міг забути той значок, який, за словами свідка, виблискував на грудях убивці. Ось чому, щойно надійде підтвердження вчинення нового злочину, вони повністю або частково обмежать внутрішні комунікації, аби диригент не дізнався про розташування і кількість контрольно-пропускних пунктів і не знайшов іншого способу втекти. Цей метод застосовували всі армії світу під час бойових дій. На військовому жаргоні така хитрість називається «мовчання радіо».

Дюпре був певен, що ворог причаївся поблизу, чекаючи, коли небесний демон обрушить на землю свій гнів. Агенти теж чекатимуть. З цією метою вони обрали Координаційний центр реагування на надзвичайні ситуації, розташований неподалік від штаб-квартири ФБР та озера Пончартрейн. Центр займав третій поверх пожежної частини, чиї підрозділи містилися на першому і другому поверхах. Начальник виділив їм конференц-залу, яка, судячи з усього, ніколи не використовувалася за призначенням. Туди вони перенесли свій штаб. Повісили дошки, підключили комп’ютери, встановили стаціонарну телефонну лінію і поставили десяток розкладачок з огляду на необхідність переночувати. Будівля була солідною, з міцним фундаментом, що неодноразово витримував натиск ураганів. На третьому поверсі стояли тридцять робочих місць, з яких була задіяна лише третина; оператори працювали перед тридцятьма екранами й телефонними комутаторами. У центрі зали яскраво освітлена мапа міста показувала місця, де відбувалися різноманітні події — від дорожніх заторів до сварок у барах, від аварій енергосистеми до пожеж.

Дюпре та його підлеглі докладно проінформували операторів щодо надзвичайних ситуацій, про які треба буде негайно повідомити.

Пункт один. Серія пострілів. Чотири, п’ять і більше. З мінімальними часовими проміжками.