Диригент

Мартін Ленкс, його дружина, двоє синів дванадцяти й сімнадцяти років і п’ятнадцятирічна донька мешкали у великому маєтку в крихітному містечку на околицях Медісона, штат Вісконсин. З ними жила Альма — старенька мати Мартіна, що успадкувала цей маєток після смерті свого батька. Останній був суворим лютеранським пастором австрійського походження, який разом із дружиною емігрував до Сполучених Штатів під час Другої світової війни. Гроші Альми — багатої спадкоємиці — дозволяли їм жити на широку ногу. Мартін був її єдиним сином. Після смерті чоловіка стара пані переїхала до них, оселившись у спеціально облаштованому помешканні на горішньому поверсі. Трупи Ленксів на пізній стадії розкладання виявили за місяць після їхньої загибелі, коли дехто з сусідів почав дивуватися, чому вони не повертаються з подорожі (Ленкси збиралися відвідати родичів). У будинку панував пекельний холод, але сморід все одно був відчутним. Зсередини долинав гучний передзвін із п’ятої частини «Фантастичної симфонії» Берліоза, неначе попереджаючи про лихо. Ці звуки — так само як і зловонні ручаї бурої крові — вказували шлях до музичної зали просторого маєтку. Хтось поклав тіла впритул одне до одного; голови були розвернуті на північ. Батько Мартін — співробітник невеличкої фірми, сірий, пересічний і дуже набожний чоловік — безслідно щез. На кухонному столі поліція знайшла лист, адресований пастору його церкви. Мартін Ленкс писав, що його родина збилася з праведного шляху. Судячи з усього, естетичні вподобання дружини здавалися йому примітивними; нещодавнє рішення доньки-підлітка стати співачкою і музичні смаки синів, що ставали дедалі більш збоченими, ображали Бога. Мартін втрачав своїх близьких і не міг змиритися з цим фактом. Як голова родини, він почувався відповідальним за духовне виродження нащадків. Після довгих роздумів він дійшов висновку, що смерть — найкращий вихід для них; він врятує їхні душі, поки ще не пізно.

У подальші тижні поліція з’ясувала, що Мартін Ленкс мав серйозні фінансові проблеми. Замкнена вдача й погано розвинені навички спілкування неодноразово завадили йому скористатися нагодою й отримати підвищення на роботі. Незадовго до вбивства він виявляв незвичний для нього ентузіазм, претендуючи на посаду в одному з місцевих банків. Зрештою йому відмовили. Мартін нічим не показав, що це його засмутило, але слідчі встановили, що наступного дня він написав заяву про видачу дозволу на придбання зброї. Характеристики й калібр пістолета, купленого ним у збройовій крамниці, збігалися з кулями, які згодом витягли з трупів усіх членів родини Ленксів. За великий маєток, успадкований від батька, треба було сплатити два іпотечні кредити, чий кінцевий термін повернення спливав. Зовнішнє благополуччя, що його він старанно демонстрував, було оманливим. Насправді чоловік жив у пеклі, божеволіючи від внутрішніх переживань. За місяць після зникнення Мартіна його автівку виявили на громадському паркінгу Чиказького аеропорту, хоча ніщо не вказувало на те, що він кудись вилетів. Пістолет так і не знайшли. Мартін Ленкс вважався безвісти пропалим упродовж вісімнадцяти років. Деякі судові експерти-психологи не виключали, що він вкоротив собі віку.

Амая Саласар сумнівалася, що Мартін Ленкс думав про самогубство. Ні, він не вбивав би себе, здобувши свободу.

Джонсон зачитав уголос лист, який Мартін написав пастору своєї церкви після вчинення злочину. Амая вслухалася в кожне слово, усвідомлюючи, що необхідно звертати увагу як на текст, так і на підтекст; лише розкриття явних і прихованих смислів могло пролити світло на його істинні мотиви. Вона занотовувала у свій записник зашифровані висловлювання, стилістичні варіації і цілі фрази. Він постійно вживав апокаліптичні метафори: «Сонце затьмарилося, а місяць потьмянів». Заплутані пророцтва мали на меті виправдати його вчинок, представити як щось неминуче, те, що йому судилося здійснити. Однак під личиною відданості й самопожертви причаїлася давня як світ ненависть, що тріпотіла, мов жива істота. «Зорі впадуть на землю, а сили небесні здригнуться». Впродовж багатьох років Мартін роздував образу, змішуючи її зі своїми життєвими поразками, зневірою, уявними приниженнями, якими він прикривав нездатність вирішувати життєво важливі проблеми. Попри це, він вважав себе вищим за інших, значно кращою людиною, ніж будь-хто з його родичів. Вбивці такого штибу завжди вдаються до фройдівських теорій, обґрунтовуючи власні невдачі впливом жінок з їхнього оточення. Спершу Ленкс звинувачував матір, яка свого часу була дуже суворою з ним, а зараз аплодувала жартам онучки й сміялася з її зухвалості, пояснюючи це молодістю. Від своєї дружини він не чекав нічого хорошого. Вона перетворилася на вразливу боязку жінку, яка розпестила дітей і настільки зіпсувала їх, що Мартін не міг розгледіти в них жодної риси тих чарівних малюків, якими він так пишався колись.