Диригент

Амая затамувала дух, слухаючи його оповідь про доньку. Його улюблениця, його маленька принцеса втрачала прихильність батька в міру того, як дорослішала й демонструвала свою істинну сутність, ганьблячи родину своїми згубними нахилами й ненормальними смаками. Саме вона стала основною причиною його страждань.

Мартін описував невдалі спроби змінити її, направити на шлях істини: покарання, заборони гуляти з подругами, молитви, відвідини церкви. Та нічого не допомогло. Йому залишалося безпорадно спостерігати за її трансформаціями. Іноді він вставав ночами, обходив спальні й дивився на своїх рідних, які мирно спали, навіть не підозрюючи про загрозу, що нависла над ними. Колись він любив ці обличчя. Темні кучері хлопчиків, апатичне обличчя дружини, обрамлене бігудями, що допомагали їй боротися з непокірними пасмами. Колись йому подобалося тихе хропіння старої матері, що завжди засинала перед телевізором, який ніколи не вимикала.

Неначе жалісливий Лот, він годинами розглядав їх, намагаючись розчулитися. Наостанок заходив до кімнати доньки. Рудувате волосся, чий сонячний блиск підкреслювала біла подушка, надавало їй подібності з розлюченою молодою богинею. Він виділяв її з-поміж інших, на неї покладав величезні надії, і саме вона стала його найбільшим розчаруванням. Часи жалості минули. Господь відає, що він дуже старався і зробив усе, що міг: працював, молився, жертвував собою, але це випробування виявилося надто важким для чоловіка, хоч би яких зусиль він докладав, щоб його родина не розпалася. Він виснажився, ця боротьба висотала всі його сили. Тими безсонними ночами, дивлячись на сплячу доньку, Мартін знову сповнювався впевненості, що Бог його не покинув, Господь вказав йому, що необхідно зробити. Перш ніж повернутися до ліжка, він щоразу нахилявся над дівчинкою і шепотів їй на вухо обіцянку: «Я врятую тебе. Тато врятує тебе».

Слухаючи цей текст у виконанні Джонсона, Амая пропускала через себе кожне слово. Дівчина всім серцем відчула силу загрози й тягар смертного вироку. Задихнувшись, вона несвідомо випустила все повітря з легенів. Усі присутні озирнулися і глянули на неї. Та Амая не зважала. Здавалося, підлога захиталася і під її ногами розверзлася темна й навдивовижу знайома безодня.

Із далекої далечіні донісся голос Такер:

— Інспекторка Саласар мала рацію. — Вона витримала паузу. — Вітаю, Саласар. Постійні натяки на Бога та Священне Писання у листі Ленкса підтверджують, що йдеться про біблійного вбивцю, який не сумнівається, що виконує певну місію і Бог його підтримує. Щойно нам передали повний текст, Емерсон проаналізував його й знайшов цитати. Як ми й підозрювали, вони взяті з Євангелія, а саме з Євангелія від Марка 13:24, де йдеться про кінець часів. Я надіслала кожному з вас тексти для зіставлення. Зокрема нашу увагу привернув фрагмент, коли він розмірковує про силу небес і обставини, за яких вони розгніваються і здригнуться. На мою думку, вираз «сила небес» цілком годиться для описання ураганів, бур і торнадо. Що ж стосується обставин, за яких вони розгніваються і здригнуться, видається очевидним причинно-наслідковий зв’язок між гріхом і карою, диригент вірить, що стихія вказує йому на тих, хто має померти. Емерсон гадає, що це може бути випадковістю і така гіпотеза є сумнівною, але я переконана, що саме ці слова, написані двадцять років тому, надихнули Ленкса розробити власну теорію, яка підштовхнула його до нинішніх злочинів.

— Емерсоне. — Дюпре дав йому слово.

— Я вважаю, що ми поспішаємо, — сердито мовив той. — Перш ніж перейти до розробки профілю нашого вбивці на основі відомостей про Мартіна Ленкса, ми повинні визначити напевно, що Мартін і диригент — та сама особа.

— Куля та сліди від дула пістолета, виявлені на черепі Джозефа Ендрюса, збігаються зі зброєю, якою Ленкс убив свою родину вісімнадцять років тому, — зазначив Джонсон.

— То міг бути якийсь імітатор або навіть послідовник. Гадаю, послідовник відповідає профілю біблійного вбивці, — парирував Емерсон.

— Давайте перелічимо аспекти, які вказують на те, що вбивцею міг бути Мартін Ленкс, — попросив Дюпре.

— По-перше, — почав Джонсон, — його вік цілком підходить. Коли Мартін Ленкс скоїв убивство, йому було тридцять сім років. Минуло вісімнадцять років. Отже, якщо він не помер, зараз йому п’ятдесят п’ять. Активний чоловік, який слідкує за собою, може мати гарну фізичну форму. Ленкс випадає з найпоширеніших вікових категорій серійних убивць, ми не знаємо, де цей тип шлявся вісімнадцять років, але з часом він, певно, став більш спокійним, обережним і прискіпливим. Схоже на спосіб дій диригента.

— А ще зброя, — зауважила Такер. — Той факт, що Ленкс не залишив зброю на місці вбивства своєї родини, свідчить, що він навмисно забрав її — може, хотів зберегти на згадку, а може, мав намір скористатися нею в майбутньому. Він міг би кинути пістолет біля трупів або в машину, де лишилася решта його речей; оскільки він написав листа й зізнався у всьому, йому було байдуже, що зброя виведе на його слід.

Голос та інтонація Емерсона здавалися крижаними.