Диригент

— Проте реальність вносить свої корективи. Проблема в тому, що у Вісконсині теж дощить. Наречені встають із ліжка, готуючись до найважливішого дня у своєму житті, а коли бачать затягнуте хмарами небо, хочуть усе скасувати. Дощ не входить у їхні плани. Ідеальне уявлення про церемонію не передбачає мокрої сукні або заляпаних брудом черевиків гостей. І вони твердо стоять на своєму: якщо цей день відрізняється від фантазій, весілля не буде. Звісно, завжди втручається хтось — зазвичай особа, яка платить за все, батько чи мати, — і просить їх схаменутися; точніше, змушує їх схаменутися.

І тоді з’являється ця гримаса — на деяких обличчях вона помітна, а на деяких прихована, але роздратування нікуди не дівається. Саме так кривиться рот Мартіна Ленкса, коли він позує зі своєю родиною.

Мокра наречена. Йому хочеться повернутися до ліжка і все забути, тому що фотосесія не відповідала його планам. Не менш показовим є вираз обличчя його дружини. Спантеличена, вона розуміє, що щось пішло не так, що незадоволення її чоловіка — лише верхівка айсберга, об який розіб’ється подружнє життя. Приголомшена жінка не може це визнати, тож вона удає, ніби нічого не трапилося, і позує для сімейного портрета... Та її благальний погляд видає справжні почуття. Я бачив такі очі кілька разів.

— Гадаєте, у той період Ленкс мав приймати якісь серйозні рішення?

— Так, я знаю це напевно. Він сам мені сказав, а пізніше в газетах написали, що він сподівався отримати керівну посаду в місцевому банку. Підозрюю, що сімейний портрет був одним із способів підкреслити його соціальний статус. Судячи з усього, за кілька днів йому відмовили. Але на тій фотосесії, поза всяким сумнівом, щось сталося, коли він бозна-скільки разів пересаджував дітей і вивів одного хлопчика з кадру.

Будівля здригнулася від сильного пориву вітру, і одне з вікон розбилося. Коли ревіння стихло, почулися перелякані крики й кілька лайливих словечок.

— Боже милий, що то було? — спитав Клейтон Грей, який чудово розчув цей звук.

— Ураган, сеньйоре Грею. Я телефоную вам із Нового Орлеана.

— З місця, де бушує Катріна? Так називається той ураган? А що ви там робите, мила дівчинко?

Амая тихо й повільно випустила повітря з легенів, упорядковуючи свої думки.

— Також я маю портрет Мартіна Ленкса, де він позує сам. Ймовірно, що знімок було зроблено того ж дня, — мовила вона, залишивши запитання сеньйора Грея без відповіді й повернувши розмову в інше річище.

— Не дивно, що ви подумали про це. Так, він одягнув те саме вбрання, але я сфотографував його два дні по тому. Мартін Ленкс прийшов сюди й заявив, що хоче замовити свій портрет, без родини. То була моя найшвидша робота. Він увійшов, став у позу, а я один раз клацнув затвором фотоапарата. Мартін не дозволив мені зробити жодного пробного знімка. Сказав, що ця світлина ідеальна.

Амая ковзнула олівцем по календарю вісімнадцятирічної давнини, що його подарував їй Джонсон. Ленкс сфотографувався за два дні після того, як вони позували для сімейного портрета. Банк повідомив, що йому відмовлено в прийнятті на посаду, а наступного дня він подав документи для отримання дозволу на зброю. І якраз тоді Мартін Ленкс забрав зі студії «ідеальний портрет», де він був зображений сам.

Вона попрощалася з сеньйором Клейтоном, який змусив її всміхнутися, коли порадив чимскоріш тікати з Нового Орлеана.

— По телебаченню передають, що ураган знищить місто.

Сховайтеся в надійному укритті, моя люба, — мовив він, перш ніж повісити слухавку.

Тієї ж секунди завищали всі аварійні сирени на пожежній станції. Амая підняла голову й пересвідчилася, що надворі теж зчинився гамір, і лунало ще більше сирен. Вона побачила, що шум сполошив і Джонсона, який відірвався від роботи й роззирався довкола. Дівчина здивовано глипнула на нього. Він указав на циферблат свого годинника й одними губами вимовив: «Комендантська година». Кивнувши йому, Амая опустила голову й зосередилася на портреті Ленкса.

Вона знову збільшила зображення. Кутики губ були трохи підняті вгору внаслідок скорочення великого й малого виличних м’язів біля рота. Не підлягало сумніву, що він ледь помітно посміхався, немовби стримуючи себе.

Існує чимало видів усмішок, здебільшого фальшивих: коли людина позує для фото; коли хтось невдало жартує і треба розрядити напруження; бувають знічені усмішки, викликані недоречними зауваженнями; звабливі усмішки, що осяюють наше обличчя, коли хтось приваблює нас сексуально; саркастичні усмішки, притаманні політикам, які усміхаються, почувши запитання, що їм не до вподоби.