Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Серед Меррінґтонових книжок є видання ін-фоліо порнографічних малюнків з імперського Китаю. Чоловіки в капелюхах дивної форми розсувають свій одяг і спрямовують украй роздуті пеніси до геніталій крихітних жінок, що послужливо розводять і піднімають ноги. Жінки бліді і м’які, наче личинки бджіл; їхні крихітні ноги, здається, просто приклеєні до животів. Цікаво, чи китайські жінки й досі такі, дивується він, коли їх роздягти, а чи нова освіта і праця на ланах надали їм належних тіл і належних ніг? Які є шанси, що він коли-небудь з’ясує це?

Оскільки Джон отримав безкоштовне житло, прибравши подобу надійного фахівця, йому й далі треба вдавати, ніби він має роботу. Він прокидається рано, набагато раніше, ніж звик, щоб поснідати до того, як заворушаться Теодора і Фіона. Потім замикається у своїй кімнаті. Коли Теодора повертається, відвівши дитину до садка, він покидає квартиру, начебто йдучи на роботу. Спершу він навіть одягав чорний костюм, але невдовзі відмовився від цієї частини ошуканства. Додому повертається о п’ятій годині, інколи о четвертій.

Добре, що тепер літо, тож він не обмежений Британським музеєм, книгарнями і кінотеатрами, а може гуляти в публічних парках. Тепер у нього більш-менш такий самий спосіб життя, як у батька під час довгих періодів, коли той не мав роботи й тинявся по місту в офіційному костюмі або сидів у барах, чекаючи пристойної години, коли можна повернутися додому. Невже він зрештою перетвориться в сина свого батька? Як глибоко закладена вона в ньому — оця схильність до безвідповідальності? Невже й він стане пияком? Чи справді потрібно мати якийсь певний темперамент, щоб стати пияком?

Улюбленим батьковим напоєм був бренді. Колись Джон скуштував бренді, але нічого не може пригадати, крім неприємного металевого остаточного присмаку. В Англії люди п’ють пиво, але йому нестерпний його кислий смак. Якщо він не любить алкоголю, то чи прищеплений він, чи не загрожує йому небезпека стати пияком? Чи, може, є й інші, досі нерозгадані способи, якими батько виявиться в його житті?


Колишній чоловік з’явитися не забарився. Недільний ранок, Джон дрімав у великому, затишному ліжку, як раптом подзвонили в двері, заскреготів ключ. Проклинаючи себе, він вискочив із ліжка. «Агов, Фіоно, Теодоро!» — пролунав голос. Почулося, як шарудять капці, біжать малі ноженята. Потім без ніякого стуку двері його кімнати розчахнулися, і вони спостерігали його — чоловік із дитиною на руках. Джон насилу встиг одягти штани.

— Привіт! — проказав чоловік. — А що тут у нас?

Це була одна з фраз, що їх уживають англійці, як-от у випадку, коли англійський полісмен піймає когось на місці злочину. Фіона, що могла б пояснити, «що тут у нас», вирішила мовчати. Натомість, умостившись у батька на руках, дивилася на Джона з неприхованою холодністю. Батькова донька: ті самі холодні очі, те саме чоло.

— Я доглядаю квартиру під час відсутності місіс Меррінґтон, — відповів Джон.

— Отак, — проказав чоловік. — Південноафриканець. Я й забув. Дозвольте представитись: Ричард Меррінґтон. Я був колись господарем цієї квартири. Як вам тут? Ви добре розмістилися?

— Так, чудово.

— Гаразд.

Теодора принесла дівчинці плащ і черевички. Чоловік поставив дитину на підлогу.

— І зроби пі-пі, — сказав він їй, — поки ми не сіли в машину.

Теодора й дитина вийшли. Вони лишилися вдвох, Джон і вродливий ошатний чоловік, у чиєму ліжку він спав.

— І як довго ви плануєте бути тут? — запитав чоловік.

— Лише до кінця місяця.

— Ні, я маю на увазі, як довго в нашій країні?

— Ох, скільки завгодно. Я покинув Південну Африку.

— Ситуація там погана, еге ж?

— Так.

— Навіть для білих?

Як слід відповідати на таке запитання? «Країну покидають, щоб не померти від ганьби? Покидають, щоб уникнути неминучих збурень?» Чому гучні фрази звучать у цій країні так недоречно?

— Авжеж, — відповів він. — Принаймні я так думаю.

— Це щось нагадує мені, — мовив чоловік і пішов через кімнату до підставки для грамофонних платівок, переглянув їх, витяг одну, другу, третю.

Це якраз те, від чого його застерігали й чого він не повинен допускати.

— Пробачте, — проказав він, — місіс Меррінґтон наполегливо просила мене…

Чоловік випростався на весь зріст і глянув на нього:

— Що саме наполегливо просила вас Діана?

— Не дозволяти нічого виносити з квартири.

— Дурниці. Це мої платівки, вона не користується ними. — Він незворушно почав передивлятися далі, вибрав ще кілька платівок. — Якщо ви мені не вірите, подзвоніть їй.

Дівчинка зайшла до кімнати, гупаючи важкими черевичками.

— Уже готова їхати, так, дорогенька? — запитав чоловік. — До побачення. Сподіваюся, все йде гаразд. До побачення, Теодоро. Не переживай, до купання повернемось.

І, взявши доньку та платівки, пішов.


16


Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза