Дитинство. Молодість. Літня пора

Він помилився щодо віку дівчат. Вони взагалі не діти: Ільзе двадцять років, а Маріанні двадцять один. Вони вчаться на останньому курсі університету Вільної Оранжевої Республіки, обидві вивчають соціальну роботу. Він не висловлює своєї думки вголос, але вважає, що соціальна робота — допомога старим жінкам робити закупи — не предмет, який слід вивчати у справжньому університеті.

Маріанна ніколи не чула про комп’ютерне програмування і не цікавиться ним. Але запитує, коли він повернеться, як вона каже, додому, tuis.

Не знаю, відповідає він. Можливо, ніколи. Її що, не тривожить напрям, у якому розвивається Південна Африка?

Маріанна мотнула головою. Південна Африка не така вже погана, як її зображують в англійських газетах, каже вона. Негри і білі добре б уживались, якби ніхто не втручався. Хай там як, політика не цікавить її.

Джон запрошує Маріанну на фільм у кінотеатрі «Everyman». Показують фільм Ґодара «Банда невдах», який він бачив раніше, але міг би дивитися його ще багато разів, бо там головну роль грає Анна Каріна, в яку він тепер закоханий не менше, ніж рік тому в Моніку Вітті. Оскільки це не високоінтелектуальний фільм, або ж начебто не такий, а просто розповідь про банду некомпетентних злочинців-аматорів, він не бачить причини, чому стрічка могла б не сподобатись Маріанні.

Маріанна не нарікає, але протягом усього фільму він відчуває, як вона йорзає поряд із ним. Глянувши потай на неї, він бачить, що вона чистить нігті, а не дивиться фільм. «Невже він тобі не сподобався?» — запитав він потім. «Я не могла розібрати, про що йдеться», — відповіла дівчина. Виявляється, Маріанна ще ніколи не бачила фільму з субтитрами.

Він везе її до своєї квартири, тобто квартири, яка тим часом його, на чашку кави. Майже одинадцята година вечора, Теодора пішла спати. Вони сидять, схрестивши ноги на грубому ворсистому килимі у вітальні і, зачинивши двері, півголосом розмовляють. Вона не двоюрідна сестра, зате її подруга, вона з дому, і її збудливо закутує покривало недозволенності. Джон цілує її, і вона, здається, не заперечує, щоб її цілували. Лицем до лиця вони простягаються на килимі, він починає розстібати, розв’язувати, розперезувати її. Останній потяг у південному напрямі об одинадцятій тридцять. Вона аж ніяк не встигне.

Маріанна незаймана. Він з’ясував це, коли нарешті вмостив її голу на широкому подвійному ліжку. Він ще ніколи не спав із незайманою дівчиною, ніколи не думав про незайманість як про фізичний стан. А тепер дістав свою науку. З Маріанни тече кров, поки вони кохаються, тече й потім. Ризикуючи розбудити служницю, їй довелося прокрастись до ванни й обмитися. Коли вона пішла, він запалює світло. Кров на простирадлах, усюди на його тілі. Вони — відчувши огиду, Джон на мить уявив собі ту картину — брьохалися в крові, наче свині.

Маріанна повертається з ванни з обмотаним навколо себе рушником.

— Я мушу їхати, — каже вона.

— Останній потяг уже пішов, — відповідає він. — Чом би тобі не лишитися на ніч?

Кровотеча не припиняється. Маріанна заснула з рушником, що, запханий межи ніг, стає дедалі мокріший. Джон лежить поряд і не може заспокоїтись. Може, треба викликати швидку допомогу? Чи можна зробити це так, щоб не розбудити Теодору? Маріанна, здається, не стривожена, але що як це тільки прикидання задля нього? Що, як вона надто невинна або надто довірлива, щоб оцінити, що діється?

Джон переконаний, що не засне, але заснув. Розбудили його голоси і дзюркіт води. П’ята година ранку, на деревах уже виспівують пташки. Похитуючись, він підводиться і слухає під дверима: голос Теодори, а потім Маріанни. Що вони кажуть, він не чує, але ті слова не можуть бути добром для нього.

Джон знімає простирадла. Кров просочилася вниз аж до матраца, лишивши величезну нерівну пляму. З чуттям провини, розсерджений, він перевертає матрац. Це тільки питання часу, коли ту пляму побачать. Але тоді його вже не буде, він подбає про це.

Маріанна повертається з ванни в чужому халаті. Вона приголомшена його мовчанкою, його гнівним поглядом.

— Ти ж ніколи не казав мені не ходити, — каже вона. — Чого б я мала не розмовляти з нею? Це добра стара жінка. Добра стара аіа.

Джон телефонує й викликає таксі, а потім навмисне чекає коло вхідних дверей, поки Маріанна вдягається. Коли приїздить таксі, він уникає її обіймів, тицяє їй у руку фунтову банкноту. Вона з подивом дивиться на неї. «Я маю свої гроші», — каже вона. Він стенув плечима, відчинив їй дверцята.

Решту кілька днів свого проживання в квартирі Джон уникає Теодори. Виходить рано-вранці, повертається пізно. Якщо є якісь листи йому, не читає їх. Заїхавши до квартири, він зобов’язався стерегти її від чоловіка і взагалі бути напохваті. Він не виконав своїх зобов’язань раз і не виконав удруге, але йому байдуже. Акт кохання, що роз’ятрив душу, жіночий шепіт, криваві простирадла, загиджений матрац — він хотів би лишити цю всю ганебну подію позаду, зачинити двері за нею.