Дитинство. Молодість. Літня пора

Окрім комп’ютерів «Atlas» у Кембриджі та Манчестері, є ще третій. Він міститься на належній міністерству оборони станції досліджень ядерної зброї поблизу Олдермастона, не дуже далеко й від Брекнелла. Тільки-но програми, які керують комп’ютером, перевірено і схвалено в Кембриджі, їх треба встановити на машині в Олдермастоні. Виконувати це завдання мають програмісти, які написали їх. Але спершу самі ці програмісти мають пройти перевірку з боку органів безпеки. Кожному дають довгу анкету, яку треба заповнити, написавши про родину, свою біографію, свій трудовий досвід; кожного навідують удома люди, які кажуть, що вони з поліції, хоча насправді, мабуть, із військової розвідки.

Усіх британських програмістів визнали надійними й видали їм бейджики, які вони мали носити на шиї під час візитів, на них були їхні фотографії. Тільки-но вони представлялися на прохідній Олдермастона, і їх проводили до будівлі з комп’ютером, їм більш-менш давали свободу пересуватись, як їм заманеться.

А от у випадку Ґанапаті і Джона не було й мови про надання їм вільного допуску на секретні об’єкти, бо вони іноземці, або, як казав Ґанапаті, «неамериканські іноземці». Отже, на прохідній кожному з них давали індивідуальних охоронців, що водили їх від місця до місця, постійно наглядали й відмовлялися розмовляти з ними. Коли вони ходили в туалет, охоронець стояв біля кабінки, коли їли, стояв позаду них. Їм дозволяли розмовляти тільки з іншим персоналом компанії «International Computers» і більше ні з ким.

Участь у праці з містером Помфрітом під час перебування в «ІВМ» і власний внесок у розвиток проекту бомбардувальника TSR-2 в ретроспективі видавалися такими тривіальними, ба навіть комічними, що Джонове сумління легко заспокоїлось. Олдермастон — річ зовсім інша. Протягом кількох тижнів Джон провів там загалом десять днів. Коли він закінчив, стрічкові модулі вибору завдань працювали не гірше, ніж у Кембриджі. Він виконав своє завдання. Безперечно, були інші люди, які могли б установити ці програми, але не так добре, як він, бо ж він написав їх і знав їх зсередини. Інші люди могли б виконати цю роботу, але не виконали. Хоча Джон міг висунути якісь аргументи, щоб мати привід не виконувати (скажімо, послатися на неприродні обставини, коли всі його дії спостерігає незворушний охоронець, і їхній вплив на стан його психіки), він не висував їх. Містер Помфріт міг бути жартом, але годі було вдавати, ніби Олдермастон — жарт.

Раніше Джон ніколи не знав таких місць, як Олдермастон. Атмосфера там була зовсім іншою. Комірчина, де він працював, як і будь-яка інша комірчина та все в них, дешева, функціональна і потворна. Вся база, що складалася з розкинутих приземкуватих цегляних споруд, потворна потворністю місця, яке знає, що ніхто на нього не дивитиметься, а можливо, потворністю місця, яке знає, що в разі війни його зітруть із лиця землі.

Без сумніву, тут є розумні люди, не менш розумні, ніж кембриджські математики, або майже такі. Без сумніву, дехто з цих людей, яких він бачить у коридорах, — оперативні чергові, дослідники, технічні службовці І, II і III ступенів, старші технічні службовці, люди, з якими йому заборонено розмовляти, — й самі закінчили Кембридж. Він написав програми, які установлює, але їхнє планування здійснювали люди з Кембриджського університету, які не могли не знати, що машина в математичній лабораторії має лиховісну сестру в Олдермастоні. Руки тих людей у Кембриджі не чистіші за його власні. І все-таки, проходячи крізь ті брами, дихаючи тамтешнім повітрям, він допомагав гонці озброєнь, став спільником у «холодній війні», і то на стороні зла.

Перевірки тепер, здається, здійснюють уже без попереджень, як-от тоді, коли він учився в школі, ба навіть уже не називають перевірками. Але в цьому випадку важко подавати як виправдання свою непідготовленість. Від миті, коли вперше пролунало слово «Олдермастон», Джон знав, що Олдермастон буде перевіркою, і знав, що він не пройде її, знав, що йому бракує рис, потрібних, щоб пройти її. Працюючи в Олдермастоні, він віддав себе в розпорядження зла, і певною мірою на ньому лежить більша провина, ніж на його англійських колегах, що, відмовившись брати участь, ризикували б своєю кар’єрою набагато серйозніше, ніж він, тимчасовий чужий учасник цієї боротьби між, з одного боку, Британією і Америкою, а з другого — Росією.