Дитинство. Молодість. Літня пора

У собі я була цілком упевнена. Я не збиралася віддавати своє серце чоловікові, про якого майже нічого не знала. А як щодо нього? Може, він такий тип, що думатиме про те, що сталося між нами, і вибудує з нього щось більше, ніж було насправді? Стережися, казала я собі.

Минали дні, але від нього не було жодного слова. Щоразу, коли я проїздила повз його дім на Токай-роуд, я гальмувала й видивлялася, але ніде не бачила його. Не було його і в супермаркеті. Я могла дійти тільки одного висновку: він уникає мене. Певною мірою це був добрий знак, але він однаково дратував мене. Насправді завдавав мені болю. Я написала йому листа, старомодного листа, приклеїла марку й кинула до поштової скриньки. «Невже ти уникаєш мене? — писала я. — Що я маю зробити, щоб запевнити тебе, що я хочу, щоб ми були добрими друзями, не більше?» Ніякої відповіді.

Чого я не згадала в тому листі і безперечно не згадала, побачивши його наступного разу, так це того, як я провела суботу-неділю безпосередньо після його візиту. Ми з Марком стали наче кролики: мали секс у ліжку, на підлозі, в душі — всюди, і то навіть тоді, коли бідолашна невинна Кріссі не спала в ліжечку, позіхала й гукала мене.

Марк мав свої уявлення, чому я в такому розпаленому стані. Думав, ніби я відчуваю на ньому запах його подруги з Дурбана і прагну довести, наскільки я краща, — як тут сказати? — наскільки я краща виконавиця, ніж вона. В понеділок після тих вихідних він замовив авіаквиток на Дурбан, але скасував свій політ, подзвонив у контору і сказав, що захворів. Потім ми знову пішли в ліжко.

Марк не міг насититися мною. Він вочевидь був у захваті від інституту буржуазного шлюбу і можливостей, які він надає чоловікові ганятися за насолодою: і за межами дому, і вдома.

Щодо мене, то я була — я добираю слова дуже ретельно — до нестями збуджена тим, що мала двох чоловіків із таким коротким інтервалом між ними. Я казала собі радше приголомшено: «Ти поводишся, як повія! Невже це твоя натура?» А в глибинах душі пишалася собою, ефектом, який можна отримати. В ті вихідні я вперше добачила можливість безкінечно зростати у сфері еротики. Доти я мала досить банальне уявлення про еротичне життя: ви досягаєте статевого дозрівання, потім рік, два чи три вагаєтесь на бортику басейна, потім занурюєтесь і бовтаєтесь, аж поки знайдете пару, що задовольняє вас, і на цьому кінець, кінець ваших пошуків. А в ті вихідні я збагнула, що в двадцять шість років моє еротичне життя ще майже не починалося.

Потім я нарешті отримала відповідь на свій лист. Телефонний дзвінок від Джона. Спершу обережне намацування: чи я сама, чи у від’їзді чоловік? Потім запрошення: чи не прийду я на вечерю, ранню вечерю, і чи не візьму з собою доньку?

Я прийшла до будинку з Кріссі в колясці. Джон чекав коло дверей, одягнений у біло-синій різницький фартух.

— Проходь аж за будинок, — запросив він. — Ми приготували braai, печеню.

Тоді я вперше побачила його батька, що сидів навпочіпки над вогнем, неначе замерз, тоді як насправді вечір був досить теплий. Трохи захрустівши суглобами, старий підвівся й привітав мене. Він видавався хворобливим, хоча, як виявилось, мав тільки шістдесят скількись там років.

— Радий бачити вас, — мовив він і приязно всміхнувся. В нас від самого початку склалися з ним добрі стосунки. — А це Кріссі? Привіт, моя дівчинко! Прийшла провідати нас, еге?

На відміну від сина, батько розмовляв із важким африканерським акцентом. Але його англійська мова була цілком пристойна. Я дізналася, що він виріс на фермі в Кару, мав багато братів і сестер. Вони навчилися англійської мови від якоїсь учительки, — поблизу не було школи, — міс Джонс чи міс Сміт, що приїхала з Англії.

В обгородженому мурами районі, де жили ми з Марком, кожен будинок мав на затиллі навмисне збудоване місце для барбекю. А тут, на Токай-роуд, таких вигод не було, горіло лише багаття з кількома цеглинами навколо. Мені видавалося неймовірно безглуздим мати відкритий вогонь, коли поряд буде дитина, надто така, як Кріссі, що ще нетвердо стояла на ногах. Я вдала, ніби торкаюся дротяної сітки, вдала, ніби кричу від болю, відсмикую руку, смокчу її. «Гаряче! — крикнула я Кріссі. — Обережно! Не торкайся!»

Чому я пам’ятаю цю деталь? Через смоктання. Адже я знала, що Джон дивиться на мене, і тому навмисне затягла цей момент. Я мала — даруйте, що вихваляюся — тоді гарні вуста, немов створені для поцілунків. Моє дівоче прізвище — Кіш, де останній звук передає літера ś

із діакритичним значком, але в Південній Африці, де ніхто не знає про ці кумедні значки, його завжди вимовляли, як Кіс, тобто поцілунок англійською мовою. «Кіс-Кіс», — сичали дівчата в школі, коли прагнули спровокувати мене, «Кіс-Кіс» — і хихотіли, прицмокували губами. Але мене це не зачіпало. Що поганого, якщо твої вуста створені для поцілунків, думала я. Гаразд, кінець відступу. Я цілком розумію, що ви хочете почути про Джона, а не про мене і мої шкільні роки.