Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

— Тоді що, по-твоєму, нам робити?

— Зачекаймо тут. Якщо пощастить, хтось буде їхати повз нас. Якщо ні, Майкл уранці шукатиме нас.

— Майкл не знає, що ми поїхали до Мервевілла. Я не казав йому.

Джон востаннє намагається запустити двигун. Коли він повернув ключ, почулося лише глухе клацання. Сів акумулятор.

Марго вийшла і на пристойній відстані звільнила сечовий міхур. Знявся тихесенький вітерець. Уже холодно й холоднішатиме далі. В машині немає нічого, чим можна було б накритися, навіть брезенту. Якщо їм треба чекати цілу ніч, доведеться скулитись у кабіні. А повернувшись на ферму, доведеться пояснювати все.

Але Марго не почувається нещасною, вона ще й досі досить відчужена від їхньої ситуації, щоб добачати в ній похмуру комічність. Але невдовзі вона дивиться на неї вже по-іншому. В них немає що їсти, навіть немає що пити, крім води з каністри, яка відгонить бензином. Голод і холод мало-помалу знищать її добрий гумор. А згодом до них приєднається ще й безсоння.

Марго зачиняє віконце.

— Мабуть, нам треба забути, — каже вона, — що ми чоловік і жінка, і не надто бентежитись, якщо будемо гріти одне одного. Адже інакше ми замерзнемо.

У тридцять із гаком років вони вже знали одне одного, вряди-годи й цілувалися, але так, як цілуються двоюрідні брати й сестри, в щічку. А часом обіймалися. Але цього вечора йдеться про інтимність зовсім іншого порядку. Якимсь чином на отому твердому сидінні і з важелем коробки передач, що так незручно стирчить посередині, їм доведеться лежати разом або тулитися разом, гріти одне одного. Якщо Господь милосердий, і їм пощастить заснути, на додачу вони ще й можуть страждати від приниження хропіти або чути хропіння. Яке випробування! Яка перевірка!

— А завтра, — каже Марго, дозволивши собі бодай раз шпигнути його, — коли повернемося до цивілізації, ти, можливо, домовишся, щоб цей ваговоз відремонтували як слід. Тут є добрий механік у Лев-Гамка. Майкл часом звертається до нього. Я просто підказую по-дружньому.

— Вибач. Це моя провина. Я намагався лагодити сам, тоді як справді мав віддати машину в компетентні руки. Це через країну, в якій ми живемо.

— Країну, в якій ми живемо? Невже це провина країни, що твоя машина раз по раз ламається?

— Через нашу довгу історію, коли ми примушували інших людей працювати на нас, а самі сиділи в холодочку й дивилися.

Тож ось де причина, чому вони опинилися тут у холоді та пітьмі, чекаючи, щоб якийсь переїжджий урятував їх! Щоб утвердити принцип, а саме: білі повинні самі ремонтувати свої машини. Яка сміхота.

— Механік у Лев-Гамка білий, — каже Марго. — Я не пропоную тобі везти машину до тубільця. — Їй хотілося додати: «Якщо ти хочеш сам лагодити машину, ради Бога, сходи спершу на курси обслуговування автомобіля». Але стримала свого язика і натомість додала: — А які ще роботи ти вперто виконуєш, крім ремонту автомобілів? («Крім ремонту автомобілів і писання віршів?»)

— Працюю в садку. Лагоджу щось у будинку. Зараз укладаю нову каналізаційну систему. Тобі це, може, смішно, а для мене не жарт. Я роблю жест. Я намагаюся зруйнувати табу на фізичну працю.

— Табу?

— Так. Як в Індії існує табу для людей вищої касти прибирати — як тут сказати? — людські покидьки, так і в нашій країні, якщо білий торкається кайла або лопати, він одразу стає нечистим.

— Що за дурниці ти верзеш! Це просто неправда! Це упередження проти білих!

Марго шкодує про ці слова, тільки-но вимовила їх. Вона зайшла задалеко, загнала його в куток. Тепер на додачу до нудьги та холоду їй доведеться давати раду обуренню цього чоловіка.

— Але я розумію, що ти кажеш, — знову заговорила вона, допомагаючи йому, бо він, здається, нездатний зарадити собі. — Ти маєш слушність тільки в одному розумінні: ми надто звикли тримати наші руки чистими, наші білі руки. Ми повинні бути готові забруднити наші руки. На більше я не погоджуся. Закриваймо тему. Тобі ще не хочеться спати? Мені — ні. Я маю ідею. Щоб згаяти час, чом би нам не розповідати щось одне одному?

— Розказуй ти, — з напругою в голосі каже він. — Мені нема про що розповідати.

— Розкажи мені щось про Америку, — просить Марго. — Ти можеш щось вигадати, розповідь не конче має бути правдива. Що-небудь розкажи.

— З огляду на існування особистого Бога, — заговорив Джон, — із сивою бородою, і так далі і таке інше, за межами часу без протяжності, що, за деякими винятками, з вершин своєї божественної апатії щиро любить нас, і так далі і таке інше.

Він замовкає. Марго не має найменшого уявлення, про що він говорить.

— І так далі і таке інше, — каже він.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза