Дитинство. Молодість. Літня пора

«Керол геть відірвалася від свого коріння. Вона аж ніяк не схожа на plattelandse meisie, сільську дівчину, якою була колись. Зі своєю бронзовою шкірою, білявими косами й зачіскою, виразно підведеними очима вона скидається, якщо взагалі можна помітити якусь схожість, на німкеню. Вона статечна і повногруда, їй тільки-но виповнилося тридцять. Фрау Д. Мюллер. Якби фрау Мюллер вирішила фліртувати з кузеном Джоном у сендтонській манері, як довго протримався б кузен Джон? Кохати означає бути здатним розкрити коханій своє серце, казав Джон. Що на це сказала б Керол? У сфері кохання Керол може навчити свого кузена кількох трюків, тут Марго певна, — принаймні кохання в його найпрогресивнішому варіанті.

Джон — не moffie, Марго досить знає чоловіків, щоб бачити це. Але в ньому є щось холодне або зимне, щось якщо не кастроване, то принаймні нейтральне, як у малої дитини, нейтральної до питань сексу. Мабуть, були в його житті жінки, якщо не в Південній Африці, то в Америці, хоча він ані слова не казав про них. Чи справді американські жінки спромоглися побачити його серце? Якщо він здійснює спроби розкрити своє серце, тоді він незвичайний, для чоловіків, як свідчить її досвід, немає нічого важчого.

Сама Марго одружена десять років. Десять років тому вона попрощалася з Карнавоном, де працювала секретаркою в адвокатській конторі, й переїхала на ферму свого нареченого на схід від Мідделпоса в Роґґевелді, де, якщо вона матиме щастя, якщо Господь усміхнеться їй, вона проживе до кінця своїх днів.

Та ферма була домом для них обох, домом і Heim, але Марго не мала змоги бути вдома стільки, скільки хотілося. Вівчарство вже не давало грошей, а в голому, спустошеному посухами Роґґевелді й поготів. Щоб допомогти родині звести кінці з кінцями, вона була змушена знову піти працювати, цього разу бухгалтером в одному готелі в Калвінії. Чотири ночі на тиждень, від понеділка до четверга, вона проводила в готелі; в п’ятницю чоловік приїздив з ферми й забирав її, привозячи назад до Калвінії вдосвіта в понеділок.

Попри ці тижневі розлуки, — їй краялося серце, вона ненавиділа свою тоскну готельну кімнату, інколи не могла стримати сліз, а клала голову на руки й ридала, — вона й Лукас жили, як вона казала, в щасливому шлюбі. Ба більше, ніж щасливому: радісному, благословенному. Добрий чоловік, щасливий шлюб, але немає дітей. Не за планами, а за долею: її долею, її провиною. З двох сестер одна безплідна, а друга ще не облаштувалася.

Добрий чоловік, але закритий зі своїми почуттями. Чи пильно стережене серце — біда чоловіків узагалі, а чи тільки південноафриканських? Чи німці — наприклад, чоловік Керол — бодай трохи кращі? Цієї миті Клаус сидить на веранді з гуртом родичів Кутзее, набутих завдяки шлюбу, курить сигару (він невимушено пропонує сигари всім навколо, але rookgoed[53] у них дуже дивний, надто чужий для Кутзее), розважає їх своїм гучним дитячим африкаансом, якого анітрохи не соромиться, й розповідає про часи, коли він із Керол каталися на лижах у Церматі. Чи Клаус у приватному затишку їхнього сендтонського дому розкриває коли-небудь своє серце Керол у своїй зграбній, невимушеній, упевненій європейській манері? Марго сумнівається. Сумнівається, що Клаус має багато серця, щоб розкрити його. Вона бачила дуже мало свідчень, що в нього справді є серце. Зате про Кутзее можна принаймні сказати, що вони мають серце — і до чоловіка, і до жінки. Насправді дехто з них інколи має аж забагато того серця.

— Ні, він не moffie, — відказує Марго. — Поговори з ним — сама побачиш.

[ПРОБІЛ]

— Може, хочеш покататися сьогодні пополудні? — запропонував Джон. — Ми могли б об’їхати всю ферму, тільки ти і я.

— На чому? — дивується вона. — На твоєму «Датсуні»?

— Так, на моєму «Датсуні». Я вже полагодив його.

— Полагодив, тож він не поламається невідомо де?

Це, звичайно, жарт. Воельфонтейн і так уже міститься невідомо де. А водночас не тільки жарт. Марго не має уявлення, яка велика ферма, скільки в ній квадратних миль, але знає, що її не можна пройти з краю в край за один день, якщо не йти досить шпарко.

— Не поламається, — запевняє він. — Але я візьму про всяк випадок ще води.

Воельфонтейн міститься в районі Коуп, а в цьому районі за два останні роки не випало жодного дощу. Що саме спонукало діда Кутзее купити землю тут, де останні фермери, які ще лишилися, восени докладають усіх зусиль, щоб не загинула худоба?

— Що означає слово «Коуп»? — запитала Марго. — Воно англійське? Місце, де ніхто не може дати собі ради?

— Це хойське слово, — пояснив він. — Готтентотське. Коуп — суха місцевість. Це іменник, а не дієслово. Про це свідчить звук п на кінці.

— Де ти про це дізнався?

— З книжок. Із граматик, що їх склали місіонери давніх днів. Хойськими мовами зараз ніхто не розмовляє, в усякому разі, в Південній Африці. Ці мови в усіх практичних аспектах мертві. В Південно-Західній Африці є ще група старих людей, які розмовляють мовою нама. Отакий тут підсумок. Підсумок того, що лишилося.

— А хоса? Ти розмовляєш цією мовою?