Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Немає сенсу йти на полювання серед денної спеки, коли тварини, яких вони прагнуть забити, дрімають у затінку. Але пополудні вони інколи їздять по дорогах ферми на «Студебекері», дядько Сон сидить за кермом, а батько їде як пасажир із рушницею калібру 7,62 мм у руках, хлопчик і Рос туляться на складаному сидінні позаду.

Звичайно це Росова робота — вискакувати й відчиняти ворота загороджених пасовиськ, щоб проїхав автомобіль, а потім зачиняти їх позаду, одні за одними. Але під час таких полювань це хлопчиків привілей — відчиняти ворота, Рос тільки спостерігає і схвалює.

Вони полюють легендарних звичайних дрохв. Та оскільки цих дрохв можна помітити тільки раз або двічі на рік, бо вони справді такі рідкісні, що, коли вас упіймають, за вбивство їх треба платити штраф п’ятдесят фунтів, вирішують полювати малих дрохв. Роса беруть на полювання тому, що він бушмен або майже бушмен, а отже, повинен мати надприродно гострий зір.

І справді, саме Рос, ляснувши долонею по верху кабіни, першим помітив малих дрохв: сіро-бурих птахів завбільшки в молоду курку, що групами по дві-три особини ходили поміж кущів. «Студебекер» зупиняється, батько висуває рушницю у вікно і прицілюється; бахкання пострілу довго відлунює у велді. Інколи птахи, стривожені, злітають, а найчастіше тільки швидше дріботять, видаючи характерні булькітливі звуки. Батько насправді ніколи не влучив у жодну малу дрохву, тож хлопчикові ніколи й не довелося побачити жодного з цих птахів (Ardeotis kori, як сказано в словнику) зблизька.

На війні батько був артилеристом і орудував зенітною гарматою «Bofors

», стріляючи по німецьких та італійських літаках. Хлопчик запитує себе, чи збив коли-небудь батько бодай одного літака: він, безперечно, ніколи не хвалиться цим. Як він узагалі став гармашем? У нього немає таких здібностей. Може, солдатів просто випадково розподіляють робити те або те?

Єдиний різновид полювання, в якому вони досягають успіху, — нічне полювання, що, як невдовзі з’ясовує хлопчик, ганебне, тож ним не можна вихвалятися. Метод простий. Після вечері вони вилізають на «Студебекер», і дядько Сон возить їх у пітьмі полями люцерни. Певної миті він зупиняється й запалює фари. Не далі, як за тридцять кроків від них, стоїть заціпенілий штейнбок, нахиливши вуха вперед, у його приголомшених очах відбивається світло. «Skiet»![20] — шипить дядько. Батько стріляє, антилопа падає.

Вони запевняють себе, що полювати отак можна, бо антилопи — справжня пошесть, вони знищують люцерну, яка має діставатися вівцям. Та, побачивши, яка маленька та антилопа, не більша за пуделя, хлопчик знає, що цей аргумент нікчемний. Вони полюють уночі, бо недосить вправні, щоб поцілити щось удень.

Із другого боку, м’ясо антилопи, замочене в оцті, а потім підсмажене (він спостерігає, як тітка нарізає скибочки темного м’яса і начиняє його гвоздикою та часником), ще смачніше за ягняче, пікантне й ніжне, таке ніжне, що тане в роті. Все в Кару смачне — персики, кавуни, гарбузи, баранина, немов усе, що може знайти собі поживу на цій пустельній території, завдяки цьому стає благословенним.

Вони ніколи не стануть славетними мисливцями. А втім, хлопчикові однаково подобаються тяжка рушниця в руці, звук кроків по сірому річковому піску, тиша, що опускається важкою хмарою, коли вони зупиняються, і навколишні краєвиди — улюблені вохряні, сірі, буруваті, оливково-зелені краєвиди.

В останній день гостювання хлопчик відповідно до ритуалу може розстріляти решту зі своєї коробки патронів до рушниці калібру 5,6 мм по бляшанці, що стоїть на стовпі огорожі. Складна ситуація. Позичена рушниця не дуже добра, а він — не дуже вправний стрілець. Коли з веранди спостерігає родина, він квапливо стріляє, промахуючись частіше, ніж улучаючи.

Одного ранку, коли він сам пішов у сухе річище полювати кажанів, рушницю заклинило. Він не міг дістати гільзу, що застрягла в патроннику. Хлопчик приніс рушницю додому, але дядько Сон і батько були десь у велді. «Попроси Роса або Фрека», — підказує мати. Фрека він знаходить у хліву, але той не хоче торкатися рушниці. Так само й Рос, коли він знайшов його. Вони, хоч і не кажуть нічого, здається, відчувають священний страх перед зброєю. Тож доводиться чекати, поки прийшов дядько і дістав ножем гільзу. «Я просив Роса і Фрека, — скаржиться хлопчик, — але вони не допомогли». Дядько хитає головою: «Тобі не треба просити їх торкатися зброї, — каже він. — Вони знають, що їм не слід».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза