Дитинство. Молодість. Літня пора

— Та дама була, мабуть, учителькою, — каже розпорядник. Він говорить із шотландським акцентом. Іммігрант: що він може знати про Південну Африку, про таких людей, як тітка Анні?

Хлопчик ще ніколи не бачив волохатішого чоловіка. Чорне волосся стирчало йому з носа і вух, пасмами випиналося з-під накрохмалених манжет.

— Так, — відповіла мати. — Вона вчителювала понад сорок років.

— Значить, лишила по собі добрий слід, — виснував розпорядник. — Викладання — шляхетна професія.

— А що сталося з книжками тітки Анні? — згодом запитав син матір, коли вони знову були самі. Він сказав «книжки», але мав на увазі численні примірники «Ewige Genesing».

Мати або не знала, або не хотіла казати. Відколи тітка зламала стегно в своїй квартирі, потрапила до лікарні, а потім до притулку для старих у Стікленді, а звідти на цвинтар № 3 у Волтемейді, ніхто не думав про ті книжки, крім, можливо, самої тітки Анні, книжки, які ніхто ніколи не прочитає; а тепер тітка Анні лежить під дощем і чекає когось, хто б мав час поховати її. Тож тільки йому лишилося тепер думати. Як він утримає це все у своїй голові — всі книжки, всіх людей, усі розповіді? І, якщо він не пам’ятатиме, хто ж тоді знатиме про них?

Молодість

Wer den Dichter will verstehen muß in Dichters Lande gehen[29]

.Гете

1

Джон живе в однокімнатній квартирі поблизу залізничної станції Моубрей і платить за неї одинадцять гіней у місяць. В останній робочий день кожного місяця він сідає на потяг і їде до міста на Луп-стріт, де агенти з нерухомості — компанія «А. & В. Levy» — мають свою мідну табличку й невелику контору і де він віддає конверт із платнею. Містер Леві висипає гроші на захаращений стіл і рахує. Потім, крекчучи і пріючи, пише розписку.

— Voilà, юначе! — каже він і церемонно передає папірець.

Джон боїться спізнитися з оплатою комірного, бо живе в тій квартирі, збрехавши про свою професію. Підписавши договір і давши конторі завдаток, він не назвався студентом, а зазначив, що працює помічником бібліотекаря, й замість робочої адреси дав адресу університетської бібліотеки.

Але це не зовсім брехня. Від понеділка до п’ятниці його робота полягає в нагляді за читальною залою у вечірні години. Цю роботу звичайні бібліотекарі, здебільшого жінки, воліють не виконувати, бо приперте до гір університетське містечко вночі надто похмуре й самотнє. Навіть його пробирає морозом поза шкірою, коли він відмикає тильні двері й по чорному, мов морок, коридору намацує собі шлях до головного вимикача. Який-небудь злочинець міг би дуже легко заховатись у книгосховищі, коли о п’ятій годині персонал розходиться додому, а потім нишпорити по пустих кабінетах і підстерігати в пітьмі його, вечірнього помічника, щоб забрати ключі.

Увечері до читальної зали ходить дуже мало студентів, дуже мало навіть знають, що вона працює в ці години. Роботи в нього зовсім небагато. Десять шилінгів за вечір дістаються йому як легкі гроші.

Інколи він уявляє собі вродливу дівчину в білій сукні, що зайде до читальні і, не звернувши уваги, сидітиме ще й тоді, як мине година закриття. Він бачить у своїй уяві, як показує їй таємниці палітурної майстерні й каталожної кімнати, а потім іде з нею в зоряну ніч. Такого не сталося ніколи.

Праця в бібліотеці — не єдина його робота. Щосереди пополудні він на факультеті математики допомагає першокурсникам опанувати навчальну програму (три фунти за тиждень), щоп’ятниці знайомить студентів, які пишуть диплом із драматургії, з обраними комедіями Шекспіра (два фунти десять шилінгів), а надвечір працює в підготовчій школі в Рондебоші, готуючи йолопів до вступних іспитів (три шилінги за годину). На вакаціях він працює в муніципалітеті (у відділі державного забезпечення житлом), виписуючи статистичні дані з матеріалів перепису родин. Загалом, коли скласти ці всі гроші, він почувається досить затишно, — досить затишно, щоб сплачувати комірне, платити за університетське навчання, підтримувати дух і тіло й навіть трохи заощаджувати. Йому, можливо, лише дев’ятнадцять років, але він твердо стоїть на ногах, ні від кого не залежить.

До потреб тіла Джон ставиться як до питання простого здорового глузду. Щонеділі варить мозкові кістки, боби та селеру й готує велику каструлю супу, достатню, щоб вистачило на тиждень. По п’ятницях ходить на ринок у Солт-Рівері й купує ящик яблук, або гуав, або якихось інших сезонних фруктів. Щоранку молочар лишає коло його дверей пінту молока. Коли в нього трапляється надлишок молока, він вішає його над раковиною в старій нейлоновій панчосі й робить сир. Крім того, купує в крамниці на розі хліб. Це дієта, яку схвалив би Руссо або Платон. Щодо одягу, то в нього є добрий піджак і штани, щоб ходити на лекції, для інших цілей він має старий одяг і вміє берегти його.

Джон щось довів: кожна людина — острів, їй немає потреби мати батьків.