Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Звичайно, цей чоловік має слушність. Яке він має право нарікати, передусім у цій країні, де кожен такий холодний до кожного іншого? Невже не цим він захоплювався в англійців — їхньою емоційною стриманістю? Невже не тому у вільний від роботи час він пише магістерську роботу про доробок Форда Медокса Форда, напівнімецького шанувальника англійського лаконізму?

Збентежений і приголомшений, Джон пояснює свою скаргу. Ті пояснення не менш незбагненні чоловікові з відділу кадрів, ніж сама скарга. «Хибне сприйняття» — ось слова, на які полює кадровик. «Службовець перебував у полоні хибного сприйняття» — таке формулювання було б доречним. Але Джон не відчуває, що став їм у великій пригоді. Нехай вони самі добирають способу класифікувати його.

Надто кадровик прагне з’ясувати, що далі робитиме Джон. Може, його балачки про брак друзів — лише прикриття, щоб перейти від компанії «ІВМ» до одного з її конкурентів у сфері обчислювальних машин? Може, йому щось обіцяли, пропонували що-небудь?

Тут Джон не міг би бути ще чеснішим у подробицях. Він ні з ким не домовлявся про наступну роботу, ані з котримсь конкурентом, ані з будь-ким іншим. Ніхто не провадив розмов із ним. Він покидає «ІВМ» з метою просто покинути цю компанію. Він хоче бути вільним, оце й усе.

Що довше говорить Джон, то безглуздіше звучать його слова, то недоречнішим видається він у світі бізнесу. Але він принаймні не каже: мовляв, я покидаю компанію, щоб стати поетом. Принаймні ця таємниця ще досі належить йому.


Зненацька, серед цього всього, Джонові подзвонила Керолайн. Вона у відпустці на південному узбережжі, в Боґнор-Реджіс, й вільна. Чом би йому не сісти на потяг і не приїхати до неї на суботу?

Вона зустрічає його на станції. В крамниці на Мейн-стріт вони наймають велосипеди і невдовзі вже їдуть безлюдними сільськими путівцями серед пшеничних ланів. Надворі напрочуд тепло. З нього рясно стікає піт. Його одяг явно не годиться для такої прогулянки: сірі фланелеві штани, піджак. Керолайн у коротенькій, томатної барви сукні і сандалях. Її біляві коси розмаяні, довгі ноги вилискують, як вона крутить педалі, і вона скидається на богиню.

Що вона робить у Боґнор-Реджісі, запитує Джон. Гостює в тітки, відповідає вона, в якоїсь давно загубленої тітки-англійки. Далі він не розпитує.

Вони зупинилися край дороги, перелізли через огорожу. Керолайн узяла сендвічі, вони знайшли місце в затінку каштана і влаштували пікнік. Згодом він відчуває, що вона не заперечить, якщо він покохається з нею. Але нервується: адже тут, на відкритому місці, їх будь-якої миті може застукати якийсь селянин чи навіть констебль і запитати, що вони тут виробляють.

— Я йду з «ІВМ», — сказав він.

— Це добре. А що робитимеш далі?

— Не знаю. Думаю, так поживу якийсь час.

Вона чекає, щоб почути більше, чекає, щоб дізнатися про його плани. Але він більше нічого не може запропонувати, не має ані планів, ані ідей. Який же він бовдур! Чому така дівчина, як Керолайн, завдає собі клопоту і підтримує з ним стосунки, дівчина, що призвичаїлася до Англії, досягла успіху у своєму житті, лишила його позаду в усіх аспектах? Тільки одне пояснення спадає йому на думку: вона й досі бачить його таким, яким він був у Кейптауні, коли ще міг подавати себе як майбутнього поета, коли ще не був таким, яким став, яким його зробила «ІВМ»: євнухом, керованим апаратом, занепокоєним хлопчиком, що квапиться сісти о 8.17 на потяг і доїхати до роботи.


В інших компаніях у Британії службовцям, які покидають роботу, бажають успіху в подальшому житті і, якщо й не дарують золотого годинника, то принаймні зберуть усіх під час перерви на чай, виголосять якусь промову, привітають і побажають добра, байдуже, щиро чи ні. Джон уже досить довго прожив у країні, щоб знати про це. Але тільки не в «ІВМ». «ІВМ» — не Британія. «ІВМ» — це нова хвиля, новий шлях. Ось чому «ІВМ» наміряється пробити собі шлях, подолавши сили опору з боку Британії. Ці сили ще досі дотримуються старих, млявих, неефективних британських методів праці. Натомість «ІВМ» проворна, наполеглива і нещадна. Тож Джонові нічого й не бажають у його останній день перебування на роботі. Він мовчки прибирає свій стіл, каже «Прощавайте!» колегам-програмістам.

— Що ти робитимеш? — обережно запитує один з них. Усі, напевне, чули його пояснення про дружбу, і тому він почувається тепер напружено і незручно.

— О, я ще побачу, що там буде, — відповідає він.

Цікаве відчуття — прокинутись наступного ранку і, власне, не мати потреби кудись іти. Сонячний день: Джон сів на потяг до Лестер-сквер і обійшов книгарні на Чарінґ-Кросс-роуд. За день у нього вже виросла щетина, і він вирішив завести собі бороду. З бородою, мабуть, він не видаватиметься таким недоречним серед елегантних молодиків і гарних дівчат, що вискакують із мовних шкіл і сідають у метро. А потім нехай трапиться який-небудь щасливий випадок.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза