Дитинство. Молодість. Літня пора

Джон вирішив, що відтепер усюди ставатиме на шлях, де можна спіткати той випадок. У романах повно випадкових зустрічей, які приводять до кохання — до кохання або до трагедії. Він готовий до кохання, готовий навіть до трагедії, готовий насправді до всього, якщо воно поглинатиме його й перетворить. Кінець кінцем, саме тому він і приїхав до Лондона: позбутися свого старого «я» і відкрити в собі нове, справжнє, палке «я», і тепер йому вже ніщо не перешкоджає в його пошуках.

Минали дні, і Джон просто робив те, що хотілося. Він, власне, опинився на нелегальному становищі. До його паспорта був прикріплений дозвіл на роботу, який давав право жити в Британії. А тепер, коли він не має роботи, той дозвіл уже втратив чинність. Але, якщо ніде не вискакувати, можливо, вони — влада, поліція чи хто там ще відповідає за ці речі, — не звернуть на нього уваги.

Попереду на обрії маячить проблема грошей. Заощаджень не вистачить на весь вік. У нього немає нічого вартісного на продаж. Він розважливо утримується від купування книжок, коли день погідний, ходить пішки, а не сідає на потяги, живе на хлібі, сирі та яблуках.

Щасливий випадок ще не дав Джонові жодного зі своїх благословень. Але ж випадок непередбачуваний, треба дати йому час. Джон може тільки чекати напоготові того дня, коли щасливий випадок нарешті всміхнеться йому.

14

Маючи свободу робити, що заманеться, Джон невдовзі дочитав до кінця чималенький корпус творів Форда. Наближається час висловити про них свою думку. Що він скаже? В точних науках дозволено повідомляти про негативні результати, невдачі, які підтверджують гіпотези. А як у мистецтві? Якщо він не може сказати про Форда нічого нового, чи було б правильно і почесно признатися, що він помилився, зректися свого навчання, повернути стипендію; або чи можна замість магістерської роботи подати звіт, якою слабенькою була його тема, як розчарувався він у своєму герої?

З портфелем у руці Джон виходить із Британського музею і вливається в юрбу, що суне по Ґрейт-Рассел-стріт: тисячі душ, жодна з яких анітрохи не дбає, що він собі думає про Форда Медокса Форда чи про будь-що інше. Тільки-но приїхавши до Лондона, Джон спершу мав звичай сміливо дивитися в обличчя перехожих, намагаючись з’ясувати унікальну сутність кожного. «Дивіться, я дивлюся на вас!

» — казав він очима. Але сміливі погляди не довели його нікуди в місті, де, як він невдовзі з’ясував, ані чоловіки, ані жінки не дивилися йому у вічі, а навпаки, холодно уникали їх.

Кожну відмову глянути йому у вічі Джон відчував, як невеличке штрикання ножем. Знову і знову його помічали, знаходили в ньому якийсь ґандж і відкидали його. Невдовзі Джон почав утрачати впевненість, став ухилятися ще до того, як йому відмовлять. На жінок, з’ясував він, легше дивитися потай, крадькома. Саме так, здається, люди тепер дивились одне на одного в Лондоні. Але в поглядах крадькома — він не міг позбутися цього почуття — було щось нечесне і нечисте. Краще взагалі не дивитися. Краще не цікавитися своїми ближніми, бути байдужим.

За час, прожитий в Англії, він дуже змінився і не певен, чи ті зміни на краще. Минулої зими траплялися миті, коли він думав, що помре від холоду, злиденності та самотності. Але по-своєму він таки пережив ту зиму. А коли настане нова зима, холод і злиденність матимуть над ним уже меншу владу. Тоді він уже буде на шляху перетворення у справжнього лондонця, суворого, мов камінь. Перетворення в камінь аж ніяк не становило одну з його цілей, але цілком може бути, що доведеться змиритися з ним.

А взагалі Лондон виявився великим вихователем. Джонові амбіції тепер уже скромніші, набагато скромніші, ніж на початку. Лондонці розчарували його передусім убогістю своїх амбіцій. А тепер і він на шляху прилучення до лондонців. Місто щодня карає його, протвережує, і він учиться, наче побитий пес.

Не знаючи, що саме (якщо взагалі що-небудь) він хоче сказати про Форда, він лежить уранці в ліжку до щоразу пізнішої години. Сівши нарешті за стіл, не може зосередитись. Його розгубленості посприяло ще й літо. Лондон, як він знає, місто зими, де людина тупцяє день у день, чекаючи лише вечора, коли можна лягти спати й забутися. А в ці духмяні літні дні, створені, здається, задля легкості й насолоди, випробування тривають, але яку частину його єства випробовують, Джон уже не певен. Інколи йому здається, ніби його випробовують задля самих випробувань, щоб побачити, чи витримає він.

Він не шкодує, що покинув компанію «ІВМ». Але тепер він не має нікого, до кого можна було б озватися, не має навіть Білла Бріґґса. Інколи по кілька днів поспіль із його вуст не злітає жодного слова. Він починає позначати ті дні в щоденнику літерою Т — то дні тиші.

Коло станції метро він зіткнувся ненароком із невисоким літнім чоловіком, що продавав газети. «Вибачте!» — каже він. «Дивись, куди йдеш!» — гарчить чоловік. «Вибачте!» — повторює Джон.