Доки кава не охолоне

Гіраї опустила чашку на стіл. Вона почувалася геть знесиленою. Уже не знала, що хотіла зробити й нащо взагалі поверталася в минуле. Була впевнена лише в тому, що любила свою маленьку сестричку, яка важила для неї так багато, а тепер Кумі не стало.

«Якщо я зараз вип’ю цю каву, то більше ніколи не побачу сестру. Нехай нарешті мені вдалося зробити її щасливою, я більше ніколи не побачу її усмішки». Та Гіраї знала, що нізащо не зможе випити каву, якщо дивитиметься на обличчя сестри.

— Гіраї!

— Я не можу це випити!

Кеї бачила, у якому відчаї була Гіраї. Вона гарячково кусала губи.

— Ти щойно пообіцяла… — сказала вона з тремтінням у голосі. — Ти щойно пообіцяла сестрі, адже так?

— …

— Що повернешся й працюватимеш у готелі.

Навіть із заплющеними очима Гіраї бачила щасливу усмішку Кумі.

— Ти сказала, що керуватимеш готелем разом з нею.

Гіраї уявляла Кумі живою. Вони разом із задоволенням порядкували в готелі.

Мелодія того раннього дзвінка відлунювала в її голові.

— Але вона…

Гіраї побачила Кумі, яка лежала в їхньому домі так, ніби просто спала.

Кумі більше нема.

Що їй робити, коли вона повернеться в теперішнє? Здавалося, що більше не залишилося причин повертатися. Кеї теж плакала. Однак Гіраї ще ніколи не чула такої сили в її голосі.

— Це означає, що ти повинна повернутися. Тепер це важливіше, ніж будь-коли.

«Чому це?»

— Твоя сестра страшенно засмутилася б, дізнавшись, що твоя обіцянка стосувалася тільки цього дня в минулому. Тобі не здається, що це розбило б її серце?

«Так! Кеї має рацію. Кумі сказала, що завжди мріяла працювати зі мною, і я пообіцяла їй. Пообіцяла, що повернуся додому й керуватиму готелем. Чи не вперше я побачила Кумі такою щасливою. Я не можу вдавати, ніби не бачила її усміхненого обличчя. Не можу знову її підвести. Мушу повернутися в теперішнє. Мушу повернутися до «Такакури». Навіть якщо Кумі більше нема, я пообіцяла їй, коли вона ще була жива. Я мушу зробити все, щоб заслужити її посмішку…»

Гіраї схопила чашку. Але…

«Я хочу ще хоча раз побачити обличчя Кумі».

Вона ніяк не могла дати раду цій останній дилемі.

Та якщо вона побачить обличчя Кумі, то не зможе випити каву й повернутися. Про це Гіраї добре знала. Утім, хоча вона розуміла, що має просто випити каву, відстань між чашкою та її губами ніяк не хотіла скорочуватися.

Клац.

Гіраї почула, як відчинилися двері до вбиральні. Як і з входом до кафе, доводилося чекати кілька секунд, перш ніж у дверях хтось з’являвся. Водночас людина, яка виходила зі вбиральні, не бачила присутніх у кафе. Почувши той звук, Гіраї піддалася інстинкту й одним махом випила каву, адже більше не мала часу вагатися.

Якби вона бодай на секунду спізнилася, то проґавила б свій шанс допити каву й повернутися в теперішнє. Гіраї прогнала всі раціональні думки. Відчувала, що її тіло змінюється. Щойно вона допила каву, як у голові запаморочилося. Вона мовби й сама перетворювалася на пару, що огорнула все її тіло. Гіраї змирилася з тим, що більше ніколи не побачить Кумі. Але саме тієї миті, коли вона про це подумала, зі вбиральні повернулася її сестра.

«Кумі!»

Мерехтливо, хоча й не фізично, Гіраї досі залишалася в минулому.

— Що? Сеструню? — Кумі, схоже, більше не могла її бачити. Вона спантеличено дивилася на того стільця, де сиділа Гіраї.

«Кумі!» Голос Гіраї не долинув до сестриних вух.

Кумі, яка все більше розпливалася перед очима Гіраї, обернулася до Кеї за барною стійкою.

— Перепрошую, ви часом не знаєте, куди поділася моя сестра? — запитала вона.

Кеї повернулася й посміхнулася до Кумі.

— Їй несподівано довелося піти…

Почувши це, Кумі насупилася. Вочевидь, зникнення Гіраї засмутило її. Їй нарешті вдалося з нею зустрітися, і раптом вона так рвучко пішла. Сказала, що повернеться додому, але їхнє возз’єднання було нетривалим. Її занепокоєння було цілком виправданим. Кумі зітхнула, її плечі опустилися. Кеї помітила її реакцію на цю звістку.

— Не хвилюйтеся, ваша сестра сказала, що виконає обіцянку, — запевнила її Кеї й підморгнула Гіраї, яка, вже випаровуючись, спостерігала за ними.

«Кеї, ти врятувала мене! Дякую…»

Гіраї заплакала, зворушена такою підтримкою подруги. Певний час Кумі стояла мовчки.

— Справді? — нарешті запитала вона з широкою посмішкою. — Якщо так, то це чудово! Ну, тоді мені варто повертатися додому… — додала вона та ввічливо вклонилася.

Потому Кумі випросталась і бадьорим кроком вийшла з кафе.

«Кумі-і!»